— Бачиш маленького дерев’яного Квоута? Бачиш, як він дивиться? Так уважно. Так сумлінно. Він дивитиметься сто років, але чи побачить хоч колись, що перед ним? — Маріонетка відкинувся на спинку стільця й задоволено окинув поглядом кімнату.
— Е’лір означає «видець»? — перепитав Сіммон. — А інші звання теж мають якісь значення?
— Гадаю, ти, як студент із повним доступом до Архівів, можеш і сам це з’ясувати, — відповів Маріонетка.
Його увага зосередилася на маріонетці на столі перед ним. Він обережно поставив її на підлогу, щоб не переплутати ниточки. То була бездоганна мініатюра тейлінського священника в сірому облаченні.
— У вас немає порад щодо того, куди йому можна почати дивитися? — запитав я, послухавшись інтуїції.
— «Диктум» Ренфалька, — маріонетка-тейлінець під проводом Маріонетки підвелася з підлоги й заворушила кожною кінцівкою так, неначе потягувалася після тривалого сну.
— Ця книжка мені не знайома.
Маріонетка байдужливим голосом відповів:
— Вона на другому поверсі, в південно-східному кутку. Другий ряд, другий стелаж, третя полиця, праворуч, червона шкіряна палітурка, — мініатюрний тейлінський священник поволі заходив довкола ніг Маріонетки. Він міцно тримав у одній руці крихітну копію «Книги Шляху», виконану бездоганно, аж до малесенького колеса зі шпицями на обкладинці.
Ми втрьох подивились, як Маріонетка смикає за ниточки маленького священника, змушуючи його ходити туди-сюди, аж доки він не сів на одну з панчіх на ногах Маріонетки.
Вілем шанобливо прокашлявся.
— Маріонетко!
— Так? — озвався Маріонетка, не підводячи погляду від своїх ніг. — Ти маєш запитання. Чи радше Квоут має запитання, а ти думаєш, чи не поставити його за Квоута. Він трохи нахилився на стільці. Він нахмурився, у нього зморшка між бровами та стиснені губи, що його й виказує. Хай він запитає мене. Це може піти йому на користь.
Я застиг на місці, усвідомивши, що роблю все, про що він сказав. Маріонетка продовжив смикати за ниточки свого малого тейлінця. Той обережно, з острахом обшукав місцину довкола ніг Маріонетки, розмахуючи перед собою книгою, а тоді обійшов ніжки столу й зазирнув у покинуті черевики Маріонетки. Рухався він моторошно, і це так відвернуло мою увагу, що я забув про свій дискомфорт і відчув, що розслабився.
— Насправді я думав про амірів, — мій погляд не відривався від сцени, що розгорталася біля ніг Маріонетки. До спектаклю долучилася ще одна маріонетка, юна дівчина в селянській сукенці. Вона підійшла до тейлінця та простягнула одну руку, неначе намагаючись щось йому дати. Ні, вона ставила йому запитання. Тейлінець повернувся до неї спиною. Вона боязко поклала долоньку йому на руку. Він зверхньо відступив. — Я думав про те, хто їх розпустив. Імператор Налто чи церква.
— Досі дивишся, — насварився Маріонетка — вже лагідніше, ніж до цього. — Піди поганяйся за вітром, ти надто серйозний. Це доведе тебе до біди, — раптом тейлінець кинувся на дівчину. Затремтівши від люті, пригрозив їй книгою. Вона ошелешено відступила й незграбно повалилася на коліна. — Звісно ж, їх розпустила церква. На них міг вплинути лише едикт понтифіка, — тейлінець ударив дівчину книгою. Раз, іще один раз, і вона впала на землю та жахливо заціпеніла. — За наказом Налто вони й вулиці не перетнули б.
Маріонетці впав в око якийсь легкий рух.
— Ой божечки, — проказав він і схилив голову набік, до Вілема. — Побачте те, що бачу я. Голова трохи схиляється. Зуби стискаються, та погляд ні на чому не зосереджений, роздратування направлене всередину. Якби я був із тих, хто судить, лише подивившись, я припустив би, що Вілем саме програв парі. Хіба ти не знаєш, що церква не схвалює азартних ігор? — священник біля ніг Маріонетки замахнувся книгою вгору, на Вілема.
Тейлінець склав руки докупи й відвернувся від дівчини, що лежала в незграбній позі. Велично ступив один чи два кроки вбік і схилив голову, неначе в молитві.
Я спромігся відвернути свою увагу від цієї картини й підвести погляд на нашого господаря.
— Маріонетко, — спитав я, — ти читав «Вогні історії» Фелтемі Рейса?
Я помітив, як Сіммон тривожно позирнув на Вілема, та Маріонетка, схоже, не побачив у цьому запитанні нічого дивного. Тейлінець біля його ніг підвівся, затанцював і запустував.
— Так.
— Нащо Рейсові казати, буцімто «Апура Проліція Амір» був шістдесят третім указом імператора Налто?
— Рейс такого не сказав би, — відповів Маріонетка, не відриваючи погляду від маріонетки біля своїх ніг. — Це ж цілковита маячня.