— Після нашої попередньої… зустрічі, — я ледве втримався, щоб не поглянути на обвуглене кільце на її письмовому столі. — Ти повідомила мене, що позику слід буде віддати в повному обсязі до кінця семестру. Ти не хотіла би переглянути умови для неї?
— Сумнівно, — холодно відповіла Деві. — Але будь певен, що, якщо ти не зможеш розрахуватися грішми, я досі готова придбати певні відомості, — вона різко, спрагло всміхнулася.
Я кивнув. Вона досі хотіла доступу до Архівів.
— Я сподівався, що ти можеш захотіти передумати, бо тепер знаєш усю історію, — промовив я. — Хтось застосовував до мене зловживання. Мені потрібно було знати, що моя кров у безпеці.
Я запитливо поглянув на Деві. Вона знизала плечима, не прибираючи ліктів зі столу. Її личко виражало безмежну байдужість.
— Навіть більше, — промовив я, дивлячись їй у вічі. — Цілком можливо, що моя ірраціональна поведінка була частково спричинена залишковим впливом алхімічної отрути, якою мене отруїли цього ж семестру.
Лице Деві застигло.
— Що?
Тоді вона не знала. Від цього на душі трохи полегшало.
— Емброуз домовився, щоб мені підмішали сливовий вузол десь за годину до вступної співбесіди, — сказав я. — А ти продала йому формулу.
— Ну ти й нахаба! — Девіне загострене личко було одночасно розгніване та обурене, але воно було непереконливе. Вона втратила рівновагу й занадто старалася.
— Ні, — спокійно промовив я, — я людина, у якої тримається в роті присмак сливи та мускатного горіха й часом виникає ірраціональне бажання душити людей, які завинили лише тим, що штовхнули мене на вулиці.
Де й поділося її фальшиве обурення!
— Ти нічого не можеш довести, — сказала вона.
— А мені нічого не треба доводити, — відповів я. — Я не маю бажання довести тебе до конфлікту з майстрами чи із залізним законом, — поглянув на неї. — Просто подумав, що моє отруєння може тебе зацікавити.
Деві заціпеніла. Вона ледве зберігала самовладання, але на її обличчі починало відображатися почуття провини.
— Кепсько було?
— Так, — тихо промовив я.
Деві відвела погляд і схрестила руки на грудях.
— Я не знала, що це для Емброуза, — виправдалася вона. — Прийшов якийсь багатий жевжик. Висунув неймовірно гарну пропозицію…
Вона знову поглянула на мене. Тепер, коли холодний гнів її покинув, Деві здавалася дивовижно маленькою.
— Я нізащо не вела би справ з Емброузом, — сказала вона. — І не знала, що це для тебе. Присягаюся.
— Ти знала, що це для когось, — зауважив я.
Запала довга тиша, яку порушувало лише методичне потріскування вогню.
— Ось як я це бачу, — сказав я. — Нещодавно ми обоє втнули дещо вельми дурнувате. Щось таке, про що ми шкодуємо, — я щільніше закутав плечі в халат. — І хоча ці дві дурості, безумовно, не компенсують одна одної, мені справді здається, що вони встановлюють якусь рівновагу, — я простягнув долоні так, ніби вони були шальками терезів.
Деві ледь помітно, зніяковіло мені всміхнулася.
— Може, я поквапилася, вимігши повернення в повному обсязі.
Я відповів на усмішку й відчув, що розслабляюся.
— Як тобі ідея залишити чинними початкові умови нашої позики?
— Непогана, — Деві простягнула руку над столом, і я її потиснув. Напруження в кімнаті остаточно зникло, і я відчув, як у грудях розв’язався задавнений вузол тривоги.
— У тебе крижана рука, — зауважила Деві. — Ходімо посидимо біля вогню.
Ми перемістилися й кілька хвилин посиділи тихо.
— Сили підземні, — промовила Деві, оглушливо зітхнувши. — Я була така сердита на тебе… — похитала головою. — Не знаю, чи сердилася так на когось хоч раз у житті.
Я кивнув і сказав:
— Насправді я не вірив, що ти можеш опуститися до зловживання. Був цілком певен, що це не можеш бути ти. Але всі торочили про те, яка ти небезпечна. Історії розповідали. А тоді ти не дозволила мені побачити мою кров… — я замовк і стенув плечима.
— Ти справді досі відчуваєш відлуння від сливового вузла? — запитала вона.
— Невеличкі спалахи, — сказав я. — І, здається, легше втрачаю терпіння. Але це може бути просто від стресу. Сіммон каже, що в мене в організмі, ймовірно, є незв’язані начала. Хай що це означає.
Деві набурмосилася.
— Обладнання в мене тут неідеальне, — зізналася вона, показавши на зачинені двері. — І вибач. Але той хлопака запропонував мені повний «Ваутіум Теґносте», — махнула рукою на книжкові полиці. — За звичайних обставин я нізащо не зробила б такого, але примірники без цензури просто нереально знайти.