Я здивовано повернувся до Деві.
— Це ти для нього зробила?
— Це краще, ніж передати формулу, — виправдалася вона.
Почасти мені здавалося, ніби слід розсердитись, але передусім я був просто радий, що перебуваю в теплі й сухості, а наді мною не нависає загроза смерті. Я відмахнувся від цього й невимушеним тоном сказав:
— Сіммон каже, що ти ні хріна не вмієш витворювати.
Деві опустила погляд на свої руки.
— Я не пишаюся тим, що його продала, — визнала вона. А тоді, за мить, із усмішкою підвела погляд. — Але в «Теґносте» є шикарні ілюстрації.
Я розсміявся.
— Ану покажи.
***
Кілька годин по тому мій одяг був сухий, а на зміну сльоті прийшов легенький сніжок. Кам’яний міст обернувся на суцільне крижане полотно, але поза тим дорога додому мала бути набагато приємнішою.
Вийшовши з убиральні, я побачив, що Деві сидить за письмовим столом, відкинувшись назад. Я підійшов до неї й передав їй халат.
— Не буду кидати тінь на твою честь, питаючи, чому в тебе є халат, значно довший і ширший у плечах, ніж той, який може вдягнути тендітна юна панянка твоєї статури.
Деві неделікатно пирхнула й закотила очі.
Я сів і натягнув черевики. Вони чудово нагрілися від вогню, що палав поруч. Відтак я витягнув гаманець, поклав на стіл три важкі срібні таланти й підсунув до Деві. Вона з цікавістю поглянула на них.
— Нещодавно мені перепало трохи грошенят, — пояснив я. — Замало, щоб погасити весь борг. Але відсотки за цей семестр я можу сплатити заздалегідь, — махнув рукою на монети. — На знак довіри.
Деві всміхнулася й пересунула монети назад по столу.
— У тебе ще є два витки до кінця семестру, — промовила вона. — Як я вже казала, тримаймося початкової угоди. Мені було б неприємно брати в тебе гроші завчасно.
***
Я, хоч і запропонував Деві гроші на знак щирого замирення, був радий поки що мати свої три таланти при собі. Між наявністю й відсутністю грошей є величезна різниця. Порожній гаманець приносить відчуття безпорадності.
Це як посівне зерно. Наприкінці тривалої зими людина, що має трохи зерна, може його посіяти. Вона має владу над власним життям. Може використовувати це зерно та снувати плани на майбутнє. Але якщо людина не має зерна на посів навесні, вона безпорадна. Ніякі старання чи добрі наміри не змусять посіви рости, якщо сіяти нема чого.
Тож я купив одягу: три сорочки, нові штани й товсті вовняні шкарпетки. Купив шапку, рукавички й шалик, щоб уберегтися від зимового холоду. Для Арі купив мішечок морської солі, торбинку сушеного гороху, два слоїки консервованих персиків і пару теплих пантофель. Ще купив набір струн для лютні, чорнило й пів дюжини аркушів паперу.
Також я купив міцний латунний засув і прикрутив його до віконної рами у своїй крихітній кімнатці на горищі. Мені було доволі просто його обійти, але він міг уберегти мої нехитрі пожитки навіть від найдоброзичливіших злодіїв.
Розділ сорок третій. Без жодного попередження
Я визирав із вікна на фасаді закладу Анкера, дивлячись на снігопад і знічев’я крутячи між пальцями Деннин перстень. Зима важко опустилася на Університет, а Денни не було вже більш як місяць. У мене залишалося три години до заняття з Елодіном, і я намагався вирішити, чи вартий скромний шанс відшукати Денну того, щоб довго йти на холоді до Імрі.
Поки я стояв під вікном, у двері пройшов шалдієць, потупав, аби позбутися розсипчастого снігу на чоботях, і з цікавістю роззирнувся довкола. Година ще була рання, і я був єдиною людиною в загальній залі.
Він підійшов до мене. У його бороді танули сніжинки, обертаючись на яскраві краплі води.
— Вибачте, що турбую. Шукаю одного хлопаку, — сказав він, здивувавши мене цілковитою відсутністю чогось схожого на шалдійський акцент. Чоловік сягнув під довгий плащ і витягнув грубий конверт із криваво-червоною печаткою.
— Ка-во-те, — поволі прочитав він, а тоді перевернув конверт лицьовим боком до мене.
Квоут
Шинок «У Анкера»
Університет (дві милі на захід від Імрі)
Беленай-Баррен
Центр Союзу
Почерк був Деннин.
— Узагалі-то, «Квоут», — байдужливо промовив я. — «Е» наприкінці німе.
Шалдієць знизав плечима.
— Ти — це він?
— Я, — сказав я.
Він задоволено кивнув.
— Що ж, я отримав оце в Тарбієні десь із виток тому. Купив у одного хлопаки за твердий гріш. Він сказав, що купив це в одного моряка в Юнпуї за вінтський срібний біт. Назву міста, в якому моряк казав, ніби дістав оце, він згадати не міг, але то було десь углиб суходолу.