Кілвін тим часом кивав мені.
— Якщо його треба перезавантажувати після кожного використання, то як він зупинив мою другу стрілу?
Я показав на центральну схему.
— Від нього не було б великої користі, якби він зупиняв лиш одну стрілу, — зауважив я. — Чи якби він зупиняв стріли лише з одного боку. Я сконструював його з вісьмома пружинами, встановленими колом. Він має бути здатен спиняти стріли з кількох боків одночасно, — винувато знизав плечима. — Теоретично. Перевірити це я не мав змоги.
Кілвін озирнувся на опудало.
— Обидва мої постріли були з одного боку, — нагадав він. — Як було зупинено другий, якщо ту пружину вже було запущено?
Я взяв стрілолов за кільце, яке вставив угорі, й показав, як він може вільно обертатися.
— Він висить на напрямному кільці, — пояснив я. — Від удару першої стріли воно трохи закрутилося, тож це вирівняло нову пружину. Та й якби цього не сталося, енергія стріли, що надходить, як правило, розвертає його до найближчої незапущеної пружини, подібно до того, як флюгер показує напрям вітру.
Останнього я насправді не планував. Це була щаслива випадковість, але я не бачив причин казати про це Кілвінові.
Я торкнувся червоних цяток, помітних на двох із восьми залізних граней стрілолова.
— Це показує, які пружини було запущено.
Кілвін забрав його в мене й покрутив у руках.
— І як перезапускати пружини?
Я витягнув із-під робочого столу металевий пристрій, звичайну залізяку, до якої був прикріплений довгий важіль. Відтак показав Кілвінові восьмибічний отвір унизу стрілолова. Поставив стрілолов на пристрій і натиснув ногою на важіль, доки не почув різкого «клац». Тоді повернув стрілолов і повторив зроблене.
Кілвін нагнувся, щоб його взяти, й покрутив у величезних руках.
— Важкий, — зауважив він.
— Він мусив бути надійним, — пояснив я. — Арбалетна стріла може пробивати дубову дошку завтовшки два дюйми. А ще мені для зупинки стріли було потрібно, щоб пружина випрямлялася щонайменше з утричі більшою силою.
Кілвін знічев’я потрусив стрілоловом і підніс його до голови збоку. Стрілолов не видавав ані звуку.
— А що, як стріли не з металевими наконечниками? — запитав він. — Кажуть, розбійники Ві Сембі користуються стрілами з кременю чи обсидіану.
Я опустив погляд на свої руки й зітхнув.
— Ну… — поволі проказав я. — Якщо наконечники не з якогось заліза, то стрілолов не запустився б, навіть якби вони опинилися менш ніж за двадцять футів.
Кілвін невизначено гмикнув і з глухим звуком опустив стрілолов назад, на стіл.
— Але, — жваво промовив я, — на відстані менш ніж п’ятнадцять футів будь-який шматок загостреного каменю чи скла приводив би в дію інші зв’язування, — я потицяв у свою схему. Я пишався нею, бо також додумався надписати інкрустовані шматки обсидіану із сиґалдрією для двічі зміцненого скла. Так вони не розтрощаться під ударом.
Кілвін поглянув на схему, а тоді гордо всміхнувся й розсміявся глибоким грудним сміхом.
— Добре. Добре. А якщо у стріли наконечник зі звичайної чи слонової кістки?
— Рун для кістки не довіряють такому скромному ре’лару, як я, — пояснив я.
— А якби довіряли? — запитав Кілвін.
— Тоді я все одно ними не послуговувався б, — відповів я. — Щоб ніяка дитина, що робить колесо, не запустила стрілолова тонким і дуже рухливим шматком свого черепа.
Кілвін кивнув на знак схвалення.
— Я подумав про коня, що чвалує, — сказав він. — Але так ти показуєш свою мудрість. Показуєш, що маєш обережний розум рукотворця.
Я знову повернувся до схеми й показав.
— При цьому, майстре Кілвін, на відстані десятьох футів циліндричний шматок дерева, що швидко рухається, таки запустить стрілолов, — я зітхнув. — Зв’язок поганенький, але цього досить, щоб зупинити стрілу чи принаймні її відбити.
Кілвін нагнувся, щоб оглянути схему зблизька; його очі кілька довгих хвилин ковзали по щільно обписаній сторінці.
— Усе залізо? — спитав він.
— Радше вже сталь, майстре Кілвін. Я побоювався, що залізо може виявитися надто крихким у віддаленій перспективі.
— І кожне з оцих вісімнадцяти зв’язувань надписане на кожній із пружин? — запитав він і показав рукою.
Я кивнув.
— Це велика подвійна робота, — сказав Кілвін. Тон у нього був радше товариський, аніж звинувачувальний. — Дехто міг би сказати, що таке — це вже занадто.
— Мене практично не обходить чужа думка, майстре Кілвін, — відповів я. — Лише ваша.