Выбрать главу

Він гмикнув, а тоді відірвав погляд від паперу й повернувся до мене.

— Я маю чотири запитання.

Я вичікувально кивнув.

— По-перше, нащо це взагалі робити? — спитав він.

— Ніхто й ніколи не має гинути від нападу із засідки на дорозі, — твердо промовив я.

Кілвін зачекав, але я більше нічого не мав сказати на цю тему. За мить він знизав плечима й показав на інший бік кімнати.

— По-друге, звідки в тебе… — трохи наморщив лоба. — Теветбем. Арбалет?

Від цього запитання у мене стиснувся шлунок. Я тішив себе марною надією, що Кілвін, як шалдієць, не знатиме, що тут, у Союзі, таке незаконно. А якщо знає, то просто не питатиме.

— Я… роздобув його, майстре Кілвін, — ухильно промовив я. — Він був потрібен мені, щоб випробувати стрілолов.

— Чому б не скористатися простим мисливським луком? — строго запитав Кілвін. — І таким чином уникнути необхідності в незаконній закупівлі?

— Він був би занадто слабкий, майстре Кілвін. Мені потрібна була впевненість у тому, що моя розробка зупинить будь-яку стрілу, а арбалет метає стріли сильніше, ніж будь-яка інша зброя.

— Модеґанський довгий лук рівний арбалету, — зауважив Кілвін.

— Але орудувати ним мені не до снаги, — відповів я. — І купи­ти модеґанський лук мені аж ніяк не по кишені.

Кілвін тяжко зітхнув.

— Раніше, виготовивши злодійську лампу, ти зробив дещо погане по-хорошому. Таке мені не подобається, — він опус­тив погляд на схеми. — Цього разу ти зробив дещо добре по-поганому. Це вже краще, але не зовсім. Найкраще зробити дещо добре по-доброму. Згода?

Я кивнув.

Він поклав одну величезну руку на арбалет.

— Хтось бачив тебе з цим?

Я хитнув головою.

— Тоді ми скажемо, що він мій, а ти роздобув його під моїм керівництвом. Він опиниться серед обладнання в Запасах, — Кілвін суворо поглянув на мене. — А в майбутньому, якщо тобі знадобиться щось таке, ти приходитимеш до мене.

Це було трохи боляче, позаяк я планував перепродати арбалет Слітові. Та все ж могло бути й гірше. Мені аж ніяк не хотілося проблем із залізним законом.

— По-третє, я геть не бачу на твоїх схемах згадок про золотий дріт чи срібло, — додав Кілвін. — А також не можу уявити, яким чином їх можна застосувати в такому пристрої, як твій. Поясни, чому виписав у Запасах ці матеріали.

Раптом я гостро усвідомив, як мою руку зі внутрішнього боку холодить метал ґрама. Він був інкрустований золотом, але я навряд чи міг розповісти про це Кілвінові.

— Майстре Кілвін, я мав обмаль грошей. І потребував матеріалів, яких не міг дістати в Запасах.

— Як-от арбалета.

Я кивнув.

— А також соломи й пасток на ведмедів.

— Переступ породжує переступ, — несхвально мовив Кіл­він. — Запаси — це не ятка лихваря, і ними не треба користуватися в такий спосіб. Я відкликаю твій дозвіл на дорого­цінні метали.

Я схилив голову, сподіваючись, що видаюся належно присоромленим.

— Також призначаю тобі як покарання двадцять годин роботи в Запасах. Якщо хтось спитає, розкажеш, що накоїв. І поясниш, що в покарання тебе змусили сплатити вартість металів плюс двадцять відсотків. Якщо вже ти ходиш до Запасів, як до лихваря, то з тебе братимуть відсотки як у лихваря.

Тут я скривився.

— Так, майстре Кілвін.

— І останнє, — промовив той і, повернувшись, поклав одну величезну руку на стрілолов. — Ре’ларе Квоуте, як гадаєш, за яку ціну продалася б така річ?

У мене підскочило серце.

— Майстре Кілвін, це означає, що ви схвалюєте її для продажу?

Схожий на ведмедя здоровань-рукотворець кинув на мене спантеличений погляд.

— Звісно, схвалюю, ре’ларе Квоуте. Це дивовижна річ. Вона робить світ кращим. Побачивши таку річ, людина не­одмінно розумітиме, як рукотворство береже людей. І думатиме добре про всіх рукотворців, бо вони створили таку річ.

Він опустив погляд на стрілолов, задумливо насупившись.

— Але, якщо вже її продавати, в нас має бути якась ціна. Що пропонуєш?

Я роздумував над цим питанням шість витків. Насправді я просто сподівався, що стрілолов принесе мені достатньо грошей, щоб оплатити навчання та сплатити відсотки за позикою в Деві. Достатньо, щоб залишитися в Університеті ще один семестр.

— Майстре Кілвін, я чесно не знаю, — відповів я. — А скільки ви заплатили б за те, щоб не дістати в легеню ясеневої стріли завдовжки аж в один ярд?

Він реготнув і відповів:

— Моя легеня доволі цінна. Але пропоную подумати в інших категоріях. Матеріали обійшлися в… — поглянув на схеми. — Приблизно в дев’ять йотів, правильно?