Я закотив очі. І чому всі постійно очікують від мене такої жахливої поведінки?
— І пам’ятай, — додав він. — Якщо здаватиметься, ніби ти женешся за грішми, в тобі побачать провінціала. Щойно це станеться, ніхто більше не сприйматиме тебе всерйоз. Ти приїдеш туди запобігати ласки. Це гра з високими ставками. До того ж за ласкою, як то кажуть, приходять статки. Дістанеш одне — матимеш і друге. Як писав Теккам: «Ціна однієї хлібини — це просто, тож хлібини частенько й шукають…»
— «…але дещо ніхто не купує: сміх, земля і любов цін не мають», — закінчив я. Насправді це була цитата із Ґреґана Малого, та я не став його виправляти.
— Агов! — гукнув нам із палуби корабля засмаглий бородань. — Ми тут чекаємо на одного горопаху, що запізнюється, і капітан сердиться, як потворна курва. Клянеться, що відчалить, якщо той не припреться за дві хвилини. Вам варто зайти на борт до того, — він побрів геть, не чекаючи на відповідь.
— Звертайся до нього «ваша милість», — продовжив Треп так, ніби нас ніхто не перебивав. — І пам’ятай: якщо хочеш, щоб тебе дуже часто чули, говори поменше. Ой! — він дістав із нагрудної кишені запечатаного листа. — Ось твій рекомендаційний лист. Можливо, я надішлю ще один примірник поштою, щоб він знав, що тебе треба очікувати.
Я широко всміхнувся Трепові й узяв його за передпліччя.
— Дякую, Денне, — серйозно промовив я. — За все. Ви навіть не уявляєте, як високо я все це ціную.
Треп відмахнувся.
— Я знаю, що ти чудово впораєшся. Ти розумний хлопчина. Неодмінно знайди доброго кравця, як прибудеш туди. Мода там інакша. Як то кажуть, даму пізнають по манерах, а чоловіка — по одягу.
Я став на коліна й відкрив футляр із лютнею. Відсунувши лютню вбік, натиснув на кришку потайного відділення й відкрив її. Просунув туди запечатаний лист від Трепа. Там уже лежав пустотілий ріг із малюнком Ніни, а також маленький мішечок із сушеними яблуками, який я туди заховав. У сушених яблуках нічого особливого не було, та я вважаю, що якщо у вашому футлярі для лютні є потайне відділення, а ви там нічого не ховаєте, із вами щось просто страшенно не так.
Я різко застебнув пряжки, повернувши на місце кришку, а тоді підвівся й зібрав свої пожитки, готовий піти на корабель.
Треп раптом узяв мене за плече.
— Мало не забув! У одному зі своїх листів Алверон згадував, що молодь при його дворі грає в азартні ігри. Він уважає це огидною звичкою, тож тримайся від цього подалі. І пам’ятай: мала відлига — велика повінь, тож удвічі більше остерігайся повільної зміни сезонів.
Я побачив, що доком хтось біжить, до того ж у наш бік. То був чоловік із худим обличчям, який раніше проминув мене з Елодіном на Кам’яному мості. Він затиснув під пахвою якийсь пакунок, загорнутий у ганчірку.
— Здається, це їхній зниклий матрос, — хутко сказав я. — Варто йти на борт.
Я швидко обійняв Трепа й постарався втекти, поки він не дав мені ще якоїсь поради.
Однак він перехопив мій рукав, коли я повернувся.
— Будь обережний дорогою туди, — попросив Треп зі стривоженим обличчям. — Пам’ятай. Є три речі, яких бояться всі мудреці: море під час бурі, ніч без місяця та гнів лагідної людини.
Матрос проминув нас і побіг сходнем, не зважаючи на те, як дошка підскакувала й торохтіла в нього під ногами. Я заспокійливо всміхнувся Трепові й пішов слідом за матросом. Двоє жилавих чоловіків підняли сходень, і я помахав Трепові рукою на прощання.
Лунали гучні накази, метушилися люди, і корабель заворушився. Я повернувся обличчям туди, куди текла річка, до Тарбієна, до моря.
Розділ п’ятдесят другий. Коротка подорож
Маршрут у мене був простий. Униз річкою до Тарбієна, перетнути Розширний пролив, спуститись узбережжям до Юнпуя, а тоді піднятися річкою Арранд. Шлях вийшов більш кружним за суходільний, але у віддаленій перспективі він був кращий. Навіть якби я придбав дозвільний лист та змінював коней за кожної нагоди, суходолом я все одно дістався б Северена майже за три витки. І більшу частину цього часу провів би на півдні Атуру та в Малих королівствах. У цій частині світу безпечних доріг очікують лише священники й дурні.
Водний маршрут додавав до відстані кількасот миль, однак кораблям у морі не треба зважати на виверти доріг. І хоча добрий кінь може бути швидшим за корабель, не можна день і ніч їхати конем, не спиняючись задля відпочинку. На водний шлях піде з десяток днів залежно від погоди.
Також я був радий вирушити морем через цікавість. Я ще ніколи не бував на водоймі, більшій за річку. По-справжньому мене тривожило лиш одне: що в товаристві самих лише хвиль, вітру й моряків може стати нудно.