Вартовий відступив і кивнув. Тоді Стейпс кинув на мене ще один роздратований погляд і відчинив внутрішні двері.
Усередині за заваленим мапами столом сиділи двоє чоловіків. Один — високий і лисий, суворий і бувалий на вигляд, наче вояк-ветеран. А поряд із ним сидів мейр.
Алверон був старший, аніж я очікував. Він мав серйозне обличчя, в його вустах і очах відбивалася гордість. У його гарно підстриженій шпакуватій бороді було дуже мало чорного волосся, але шевелюра в нього досі була пишна та густа. Очі також не пасували до його віку. Вони були світло-сірі, розумні та проникливі. Не старечі.
Коли я ввійшов до кімнати, мейр перевів погляд цих очей на мене. В одній руці він тримав листа від Трепа.
Я зробив стандартний поклон номер три. Як називав його мій батько, «Гонець». Уклонився низько й офіційно, як і годилося з огляду на високе становище мейра. Шанобливо, проте не улесливо. Те, що я грубо порушую правила пристойності, ще не означає, що я не можу грати в цю гру, коли вона мені корисна.
Мейр хутко перевів погляд униз, на листа, а тоді знову підняв його.
— Квоут, так? Ти швидко пересуваєшся, якщо так прудко прибув. Я навіть відповіді від графа не очікував так скоро.
— Ваша милосте, я поспішав як міг, аби опинитись у вашому розпорядженні.
— А й справді, — він уважно оглянув мене. — І ти, схоже, підтвердив графову думку про твій розум, адже дістався аж до моїх дверей, не маючи нічого, крім запечатаного листа в руці.
— Ваша милосте, я подумав, що найкраще буде з’явитись якнайшвидше, — безстороннім тоном промовив я. — Ваш лист указував на те, що ви до певної міри поспішаєте.
— І те, як ти це зробив, вражає, — сказав Алверон і позирнув на високого чоловіка, що сидів за столом поряд із ним. — Чи не так, Даґоне?
— Так, ваша милосте, — Даґон поглянув на мене темними байдужими очима. Лице в нього було суворе, загострене й беземоційне. Я притлумив у собі дрож.
Алверон знову позирнув на листа.
— Треп, безумовно, трохи полестив тобі тут, — зауважив він. — Красиво говорить. Харизматичний. Найталановитіший музикант, якого він бачив за останні десять років…
Мейр продовжив читати, а тоді знову підвів погляд. Очі в нього були уважні.
— Ти наче трохи замолодий, — невпевнено промовив він. — Тобі ледь за двадцять, правильно?
Від мого шістнадцятиліття саме минув місяць. У листі я навмисне не став цього згадувати.
— Я молодий, ваша милосте, — визнав я, постаравшись не брехати по-справжньому. — Але музикую з чотирьох років, — говорив я з тихою впевненістю, вдвічі сильніше радіючи своєму новому одягу. В лахмітті я неодмінно був би схожий на голодного босяка. А тепер був гарно вбраний і засмаглий після днів, проведених у морі, завдяки худорлявому обличчю здаючись старшим на кілька років.
Алверон довго, задумливо дивився на мене, а тоді кивнув, вочевидь, задоволений.
— Чудово, — промовив він. — На жаль, я наразі серйозно заклопотаний. Чи буде тобі зручно зустрітися завтра? — насправді це було не запитання. — Ти знайшов житло в місті?
— Ваша милосте, я ще не укладав жодних домовленостей.
— Ти залишишся тут, — спокійно мовив він. — Стейпсе! — гукнув він, лише трохи підвищивши голос, і огрядний чолов’яга, схожий на бакалійника, майже миттєво опинився поряд. — Прилаштуй нашого нового гостя десь у південному крилі, поблизу садів, — Алверон знову повернувся до мене. — Твій багаж прибуде згодом?
— На жаль, увесь мій багаж було втрачено дорогою, ваша милосте. Кораблетроща.
Мейр на мить здійняв брову.
— Стейпс надасть тобі потрібні речі, — він склав листа від Трепа й жестом наказав нам піти. — Гарного вечора.
Я швидко вклонився і слідом за Стейпсом покинув кімнату.
***
Розкішніших апартаментів я ще не бачив, уже не кажучи про те, щоб у них жити; в них було повно старої деревини та відшліфованого каменю. На ліжку лежала перина завтовшки у фут, а коли я відсунув завісу на ліжку й ліг усередині, мені здалося, що воно завбільшки з усю мою кімнату в Анкера.
Мої кімнати були такі приємні, що минув майже цілий день, перш ніж до мене дійшло, як я їх ненавиджу.
Тут також доречна аналогія зі взуттям. Не треба шукати найбільшу пару. Треба шукати пару, що підходить. Якщо у вас завелике взуття, то ноги натираються та вкриваються пухирями.
Так само мені муляли кімнати. Там були величезний порожній гардероб, кілька порожніх комодів і голі книжкові полиці. Моя кімнатка в Анкера була крихітна, але тут я почувався висхлою горошиною, що торохтить усередині порожньої скриньки для коштовностей.