Выбрать главу

Звичайно ж, утнувши таке, я розірвав би всі зв’язки з мейром. Тоді вся моя мандрівка до Северена стала б безглуздою, а ще я так осоромив би Трепа, що той, можливо, більше зі мною не говорив би. Тим не менше, усвідомлення, що в мене є такий варіант, дало мені якусь дрібку влади над ситуацією. Цього було достатньо, щоб я не збожеволів від тривоги остаточно.

Я сумував за лютнею, та якби я дістав покровительство мейра, мій життєвий шлях ураз став би рівним і прямим. У мейра було достатньо грошей, щоб я продовжив навчання в Університеті. Його зв’язки могли допомогти мені з пошуком інформації про амірів.

А важливішою за все, ймовірно, була сила його імені. Якби мейр був моїм покровителем, я опинився б під його захистом. Батько Емброуза — наймогутніший барон у всьому Вінтасі, за дюжину кроків від корони. Зате Алверон — сам практично король. Наскільки спростилося б моє життя, якби Емброуз перестав невпинно вставляти мені палиці в колеса? Від такої думки паморочилося в голові.

Я сумував за лютнею, але все на світі має свою ціну. За можливість дістати покровительство мейра я був готовий зціпити зуби та просидіти один виток у нудьзі та тривозі, без музики.

Як виявилось, Алверон мав рацію щодо цікавості своїх придворних. Після того як він того вечора викликав мене до свого кабінету, чутки довкола мене спалахнули, наче пожежа в сухих кущах. Я міг зрозуміти, чому мейрові таке подобається. Це було все одно що спостерігати за народженням історій.

Розділ п’ятдесят шостий. Влада

Наступного дня Алверон послав по мене знов, і невдовзі ми вдвох уже знову шпацирували садовими стежками. Його рука легко вляглася мені на передпліччя.

— Ходімо на південь, — мейр показав ціпком. — Я чув, невдовзі селас остаточно розквітне.

Ми звернули на стежці ліворуч, і він вдихнув.

— На світі є два різновиди влади: природжена й надана, — промовив Алверон, підказуючи мені тему сьогоднішньої розмови. — Природжена влада — це частина тебе самого. Надану владу жалують чи дарують інші люди, — він скоса поглянув на мене. Я кивнув.

Побачивши мою згоду, мейр повів далі:

— Природжена влада — річ очевидна. Фізична сила, — він поплескав мене по руці, на яку спирався. — Сила ума. Сила характеру. Все це ховається в людині. Це визначає нас. Визначає наші обмеження.

— Не зовсім, ваша милосте, — несміло заперечив я. — Людина завжди може вдосконалитися.

— Це нас обмежує, — твердо проказав мейр. — Однорукий чоловік ніколи не піде борюкатися на арені. Одноногий ніколи не побіжить так швидко, як людина з двома ногами.

— Адемський воїн, що має лиш одну руку, може бути смертоноснішим, аніж пересічний воїн, що має дві, ваша милосте, — відзначив я. — Попри свою ваду.

— Так, так, — сердито промовив мейр. — Ми можемо вдосконалюватися, тренувати тіло, навчати розум, ретельно чепуритися, — він провів рукою по бездоганній шпакуватій бороді. — Адже навіть зовнішність — це своєрідна влада. Проте обмеження є завжди. Однорукий чоловік може стати таким-сяким воїном, але не може грати на лютні.

Я повільно кивнув.

— Гарна заувага, ваша милосте. Наша влада має межі, які можна розширювати, але не нескінченно.

Алверон підняв один палець.

— Але це — лише перший різновид влади. Ми обмежені, лише якщо покладаємося на владу, яку маємо самі. Ще є та влада, яку дарують. Ти розумієш, що я маю на увазі під наданою владою?

Я на мить замислився.

— Податки?

— Гм-м, — здивовано вимовив мейр. — А це таки непоганий приклад. Ти вже багато замислювався про таке?

— Трішки, — зізнався я. — Але в такому ключі — ніколи.

— Це складно, — відповів він. Судячи з тону, моя відповідь його задовольнила. — А яка влада, на твою думку, більша?

Я думав усього секунду.

— Природжена, ваша милосте.

— Цікаво. Чому ти так стверджуєш?

— Тому що владу, яку маєте ви самі, неможливо забрати, ваша милосте.

— А… — він підняв довгий палець, неначе зібрався мене застерегти. — Але ж ми вже зійшлися на тому, що така влада надзвичайно обмежена. Надана влада не має меж.

Не має меж, ваша милосте?

Алверон згідливо кивнув.

— Ну, має дуже мало меж.

Я все одно був незгоден. Мейр, напевно, помітив, як це відбилося на моєму обличчі, бо він нахилився до мене, щоб пояснити: