Показав жестом на новий стіл біля вікна.
— Яка самовпевненість, — реготнув він і притулив свій ціпок до підвіконня. Сонячне світло відбилося від шліфованого срібного руків’я, виготовленого у формі вискаленої вовчої голови.
Бредон був немолодий. Аж ніяк не похилого віку, але, як на мене, вже міг бути дідусем. Його кольори взагалі не були кольорами: просто попелясто-сірий і вугільно-темний. Волосся й борода в нього були чисто білі й повсюди підстрижені до однакової довжини, тож утворювали рамку для його обличчя. Сидячи на місці та глипаючи на мене своїми жвавими карими очима, він нагадував мені сову.
Я сів навпроти нього та знічев’я замислився, як він намагатиметься виманити в мене інформацію. Він явно приніс якусь гру. Можливо, спробує виграти інформацію в мене. Принаймні це буде новим підходом…
Бредон усміхнувся мені. Усмішка була чесна, і я зрозумів, що відповідаю на неї, а тоді збагнув, що роблю.
— У тебе вже, напевно, зібралася чимала колекція перснів, — сказав він.
Я кивнув.
Він із цікавістю нахилився вперед.
— Ти не дуже був би проти, якби я їх оглянув?
— Аж ніяк, — я пішов до іншої кімнати й виніс пригорщу перснів, які висипав на стіл.
Він оглянув їх, киваючи самому собі.
— На тебе напосілися всі наші найкращі пліткарі. Вестон, Превек і Теменлові — поспитали щастя всі, — коли він побачив ім’я на іншому персні, його брови підскочили вгору. — Превек — двічі. І нікому з них не вдалося витягнути з тебе й дрібки чогось. Навіть сякого-такого натяку.
Бредон позирнув на мене.
— Це показує мені, що ти міцно тримаєш язика за зубами й до того ж добре вмієш це робити. Будь певен: я прийшов сюди не в якійсь марнославній спробі розвідати твої таємниці.
Я не зовсім йому вірив, але це приємно було чути.
— Визнаю, приємно це чути.
— Ненадовго відступлю від теми, — невимушено сказав він, — і зауважу, що персні заведено лишати у вітальні, біля дверей. Їх демонструють як прикмету статусу.
Цього я не знав, але зізнаватися в цьому не бажав. Моє незнання звичаїв місцевого двору показало б їм, що я або іноземець, або не належу до панства.
— Насправді пригорща заліза не свідчить про жоден статус, — зневажливо мовив я.
Граф Треп пояснив мені основні звичаї, що стосувалися перснів, до мого від’їзду з Імрі. Але він був не з Вінтасу і, ясна річ, не знав тонкощів.
— Частка правди в цьому є, — спокійно мовив Бредон. — Але це не вся правда. Золоті персні вказують на те, що нижчі за тебе стараються добутися твоєї ласки. Срібло вказує на здорові робочі відносини з рівними, — він розклав персні рядком на столі. — Зате залізо означає, що ти привернув увагу вищих за себе. Воно вказує на те, що ти бажаний.
Я повільно кивнув і сказав:
— Ну звісно. Будь-який перстень від мейра буде залізним.
— Саме так, — кивнув Бредон. — Мати перстень від мейра — ознака великої ласки, — він посунув персні до мене по гладенькому мармуровому столу. — Але тут такого персня нема, і це вже дещо означає.
— Схоже, ви самі знайомі з придворними інтригами, — відзначив я.
Бредон заплющив очі та стомлено кивнув на знак згоди.
— Полюбляв їх замолоду. Навіть мав своєрідну владу в таких речах. Але тепер не мушу плести жодні інтриги. Це робить такі маневри нецікавими, — він іще раз поглянув на мене, зазирнувши просто в очі. — Зараз мої смаки простіші. Я подорожую. Насолоджуюся винами й розмовами з цікавими людьми. Навіть почав учитися танців.
Бредон іще раз усміхнувся — тепло — й постукав кісточкою пальця по дошці.
— Однак понад усе я люблю грати в так. Щоправда, знаю небагато людей, яким вистачає часу чи розуму, щоб грати в цю гру як годиться, — він поглянув на мене, здійнявши брову.
Я завагався.
— Здавалося б, людина, що добре знається на витонченому мистецтві ведення розмови, могла б нишком витягувати інформацію зі своєї жертви під час тривалих теревенів знічев’я.
Бредон усміхнувся.
— Завдяки іменам на цих перснях я здогадуюся, що ти бачив лише найкрикливіших і найхапкіших із-поміж нас. Ти ревно оберігаєш свої таємниці, хай які вони, і тебе можна зрозуміти, — він нахилився вперед. — А натомість подумай ось про що. Ті, хто звертався до тебе, подібні до сорок. Вони скрекочуть і вимахують крилами довкола тебе, сподіваючись ухопити щось яскраве й віднести це додому, — зневажливо закотив очі. — Який із цього зиск? Мабуть, трохи скандальної слави у вузьких колах. Нетривале вивищення перед такими, як вони самі, крикливими пліткарями.