Выбрать главу

— Мабуть, так, ваша милосте.

— Вона позбавляє людину вибору, — додав він. — Надає певні можливості, та водночас забирає інші. Моє становище, м’яко кажучи, непросте.

Я за своє життя надто часто ходив голодним, щоб дуже спів­переживати шляхті. Однак мейр лежав такий блідий і кволий, що я відчув, як у мені спалахнуло співчуття.

— І що ж це за становище, ваша милосте?

Алверон не без зусиль сів прямо, спершись на подушки.

— Якщо вже одружуватися, то з годящою кандидаткою. Людиною з гарної сім’ї, як у мене. Ба більше, цей шлюб не може бути взято з розрахунку. Дівчина повинна бути досить молодою, щоб… — він прокашлявся. Звук вийшов тихим і глухим. — Народити спадкоємця. Якщо буде змога, то кількох, — Алверон підвів погляд на мене. — Вже розумієш, у чому моя проблема?

Я поволі кивнув.

— Лише в загальних рисах, ваша милосте. Скільки таких доньок є?

— Заледве кілька, — відповів Алверон. У його голосі з’явилося щось подібне до давнього вогню. — Але це не може бути одна з тих дівчат, що перебувають під владою короля. Пішаків у переговорах і додатків до угод. Моя родина боролася за збереження своїх необмежених повноважень від заснування Вінтасу. Я не вестиму перемовин із тим негідником Родеріком заради дружини. Не віддам йому ні крихти влади.

— І скільки жінок не перебуває під владою короля, ваша милосте?

— Одна, — це слово нагадувало свинцеву гирку. — І це ще не найгірше. Ця жінка ідеальна в усьому. Сім’я в неї поважна. Сама вона освічена. Молода. Вродлива, — останнє слово, схоже, далося йому важко.

— За нею упадає ціла зграя закоханих придворних, дужих молодих чоловіків із медовими язиками. Вони жадають її з усіх можливих причин: через ім’я, через землі, через розум, — він зробив чималу паузу. — І як вона має відреагувати на залицяння хворого стариганя, який ходить із ціпком — якщо, звісно, взагалі ходить? — він скривив вуста так, наче ці слова були гіркі.

— Але ж ваше становище неодмінно… — заговорив я.

Алверон підняв руку й поглянув мені просто в очі.

— Ти одружився б із жінкою, яку купив?

Я опустив погляд.

— Ні, ваша милосте.

— Я теж ні. Думка про те, щоб умовити цю дівчину на одруження, скориставшись становищем… огидна.

Ми трохи помовчали. Я дивився, як за вікном двоє вивірок ганяються одна за одною довкола високого стовбура ясена.

— Ваша милосте, якщо я допомагатиму вам залицятися до цієї дами… — я відчув жар мейрового гніву, ще навіть не повернувшись до нього. — Перепрошую, ваша милосте. Я забагато на себе взяв.

— Отже, це знову твій здогад?

— Так, ваша милосте.

Якусь мить він неначе боровся із самим собою. А тоді зітхнув, і напруження в кімнаті спало.

— Це я мушу тебе перепрошувати. Від цього дряпучого болю мені уривається терпець, а ще я не звик обговорювати особис­ті питання з незнайомцями, тим паче тоді, коли вони вгадують їх потай від мене. Розкажи мені про решту своїх здогадів. Якщо потрібно, будь зухвалим.

Мені стало трохи легше дихати.

— Я здогадуюся, що ви хочете побратися з цією жінкою. Перед­усім для того, щоб виконати свій обов’язок, але також і з кохання до неї.

Знову запала тиша — не така страшна, як попереднього разу, та все-таки напружена.

— Кохання, — поволі проказав мейр, — це слово, яким зло­вживають дурні. Вона, безумовно, варта кохання. А я відчуваю симпатію до неї, — він зніяковів. — Більше нічого я не скажу, — повернувся в мій бік. — Я можу розраховувати на твою обачність?

— Звісно, ваша милосте. Але нащо так це приховувати?

— Я волію діяти, коли забажаю сам. Чутки спонукають нас до дій тоді, коли ми ще не готові, або псують ситуацію тоді, коли вона ще не зовсім доречна.

— Розумію. Як звати цю даму?

— Мелуан Леклесс, — обережно вимовив мейр. — Отож я особисто дізнався, що ти харизматичний і маєш гарні манери. Ба більше, граф Треп запевняє мене, що ти чудово вига­дуєш і граєш пісні. А саме це мені й потрібно. Чи підеш ти до мене на таку службу?

Я завагався.

— І як саме ваша милість користуватиметься моїми по­слугами?

Він скептично поглянув на мене.

— Як на мене, це мало би бути цілком очевидно для людини, що так гарно про все здогадується.

— Я знаю, що ви, ваша милосте, сподіваєтеся позалицятися до дами. Але не знаю як. Хочете, щоб я склав один-два лис­ти? Писав їй пісні? Чи я лізтиму на балкони при світлі місяця, щоб залишати квіти в неї на підвіконні? Танцюватиму з нею в масці, називаючись вашим іменем? — я слабко йому всміхнувся. — Ваша милосте, з мене не бозна-який танцюрист.