— Ні. Я щойно згадав. Я захворів задовго до того, як мене почав лікувати Кодікус, — він зупинився, щоб подумати. — Так, правильно. Я звернувся до нього, щоб дізнатися, чи може він допомогти мені в боротьбі із захворюванням. Симптоми, які ти згадав, з’явилися лише за кілька місяців після того, як він почав мене лікувати. Це не міг бути він.
— Ваша милосте, у малих дозах свинець діє повільно. Якби Кодікус збирався вас отруїти, то аж ніяк не хотів би, щоб ви заблювали кров’ю за десять хвилин після його ліків, — раптом я згадав, із ким розмовляю. — Я невдало висловився, ваша милосте. Перепрошую.
Він напружено кивнув, показуючи, що приймає вибачення.
— Надто багато з того, що ти кажеш, надто близько підходить до істини, щоб я на це не зважав. І все ж мені не віриться, що Кодікус на таке здатен.
— Ми можемо це перевірити, ваша милосте.
Алверон підвів погляд на мене.
— Як?
— Наказати принести до вашої кімнати пів дюжини птахів. Ідеально підійшли би швидкопиї.
— Швидкопиї?
— Крихітні, яскраві, жовто-червоні, — я підняв пальці, розвівши їх дюйми на два. — У ваших садах їх повно. Вони п’ють нектар із ваших квітів селасу.
— А… Ми звемо їх пурхалами.
— Ми змішаємо ваші ліки з їхнім нектаром і подивимося, що вийде.
Мейрове лице спохмурніло.
— Якщо свинець, як ти кажеш, діє повільно, на це пішли б місяці. Я не терпітиму місяцями без ліків через якусь твою кепсько обґрунтовану фантазію, — я помітив, як у голосі мейра яскраво відбився гнів.
— Вони важать значно менше за вас, ваша милосте, а метаболізм у них набагато швидший. Ми маємо побачити результати щонайбільше за день-два.
Я на це сподівався.
Він неначе замислився над почутим.
— Гаразд, — сказав мейр і взяв із тумбочки дзвоник.
Я швидко заговорив, поки він не подзвонив.
— Одне прохання, ваша милосте: чи не могли б ви вигадати якусь причину, з якої вам можуть знадобитися ці птахи? Нам стала б у пригоді певна обережність.
— Я знаю Стейпса цілу вічність, — твердо сказав мейр. Я ще ніколи не бачив, щоб його очі були такі ясні та проникливі. — Я довіряю йому свої землі, свій сейф і своє життя. Навіть чути не хочу від тебе натяків, що він не ідеально надійний, — у його голосі відчувалася непохитна віра.
Я опустив погляд.
— Так, ваша милосте.
Він подзвонив у дзвоник, і щонайбільше за дві секунди огрядний лакей відчинив двері.
— Так, пане!
— Стейпсе, я скучив за прогулянками в садах. Чи не міг би ти принести мені пів дюжини пурхал?
— Пурхал, пане?
— Авжеж, — відповів мейр так, ніби замовляв обід. — Вони гарні. Гадаю, їхній спів допоможе мені заснути.
— Подивлюся, що можна зробити, пане.
Перш ніж зачинити двері, Стейпс набурмосився на мене.
Коли двері зачинились, я поглянув на мейра.
— Ваша милосте, дозвольте запитати: чому?
— Щоб йому не довелося брехати. Він не має до цього хисту. А в тому, що ти сказав, є мудрість. Обережність — це завжди знаряддя мудрості, — я побачив, як його обличчя вкрилося тонким шаром поту.
— Якщо я не помиляюся, ваша милосте, сьогодні вночі вам буде непереливки.
— Останнім часом мені щоночі буває непереливки, — гірко відказав він. — Чому сьогодні стане гірше, ніж учора?
— Офалум, ваша милосте. Ваше тіло жадає його. За два дні ви маєте пройти найгірше, але доти вам буде доволі… дискомфортно.
— Говори просто.
— У вас нитимуть щелепи й голова, ви пітнітимете, вас нудитиме, будуть судоми та спазми, особливо в ногах і попереку. Ви можете втратити контроль над кишківником, а також то відчуватимете сильну спрагу, то блюватимете, — я опустив погляд на свої руки. — Вибачте, ваша милосте.
До кінця мого опису обличчя Алверона стало доволі сердитим, але він люб’язно кивнув.
— На мою думку, краще знати.
— Ваша милосте, є кілька речей, які зроблять це трохи стерпнішим.
Він трохи прояснів.
— Наприклад?
— Приміром, лауданум. Зовсім трохи, щоб послабити бажання тіла. І ще кілька засобів. Як вони звуться, неважливо. Я можу змішати їх для вас у чаї. Ще одна проблема полягає в тому, що у вашому організмі досі міститься чимало свинцю й він не зникне сам собою.
Це, схоже, збентежило його сильніше за всі інші мої слова.
— А хіба він не просто вийде з мене?
Я мотнув головою.
— Метали — це підступні отрути. Вони застрягають в організмі. Ми зможемо викачати свинець, лише свідомо доклавши до цього зусиль.
Мейр нахмурився.
— От напасть. Ненавиджу, коли з тіла щось викачують.