Я дістав із кишені плаща ще одну флягу.
— Це мало бути вашою дозою на завтра, але вам доведеться випити її сьогодні. Якщо вам так буде легше, має вистачити одного ковтка раз на дві години, — я простягнув флягу мейрові, не відводячи погляду від його очей.
Він мовчки забрав флягу, випив два гарні ковтки та з похмурою рішучістю закрив флягу. Гордість завжди діє на шляхту краще, ніж здоровий глузд.
Я попорпався в одній із кишень свого насичено-багряного плаща й дістав мейрів перстень.
— Забув повернути вам раніше, ваша милосте, — і простягнув перстень йому.
Мейр потягнувся до нього, але відтак зупинився і сказав:
— Поки що залиш його собі. Гадаю, ти його заслужив.
— Дякую, ваша милосте, — промовив я, старанно зберігаючи стримане обличчя. Він не спонукав мене носити перстень, але дозвіл залишити його собі був помітним кроком уперед у наших стосунках. Хай як мине його залицяння до леді Леклесс, того дня я справив на нього враження.
Я налив йому ще чаю й вирішив дати останні вказівки, поки його увага ще була зосереджена на мені.
— Решту з цього горщика треба випити за ніч, ваша милосте. Але пам’ятайте: до завтра ви більш нічого не споживатимете. Коли пошлете по мене, я заварю вам іще. І постарайтеся випити якомога більше рідини вночі. Найкраще підійде молоко. Якщо додавати до нього трохи меду, пити його буде легше.
Він погодився. Його, схоже, почало хилити в сон. Знаючи, якою важкою для нього буде ніч, я дозволив йому задрімати. Зібрав речі й пішов.
У зовнішніх кімнатах чекав Стейпс. Я сказав йому, що мейр спить, і попросив не виливати чаю з горщика, бо він знадобиться його милості після пробудження.
Стейпс провів мене поглядом, який уже був не просто холодним, як раніше. У ньому відчувалася ненависть, майже отруйна ненависть. Лише тоді, коли він зачинив за мною двері, до мене дійшло, як це має сприйматись його очима. Він же вважає, що я користаюся з мейра, поки той слабкий.
На світі багацько таких людей — мандрівних лікарів, які спокійно користуються страхами безнадійно хворих. Найкращий приклад — Кропива, продавець зіль у «Трьох грошах за бажання». Його, безумовно, зневажають чи не найбільше в усій драмі: немає глядачів, які не раділи б, коли Кропиву в четвертій дії прив’язують до ганебного стовпа.
Згадавши про це, я замислився над тим, яким слабким і сірим видавався мейр. Живучи в Тарбієні, я бачив, як ломка від офалуму вбивала здорових молодих чоловіків, а мейр не був ані молодим, ані здоровим.
Кого звинуватять, якщо він дійсно помре? Вже точно не Кодікуса, радника, якому довіряють. І вже точно не Стейпса, любого лакея…
Мене. Звинуватять мене. Його стан дійсно погіршився після мого прибуття. Я не сумнівався, що Стейпс хутко розповість, що я бував із мейром наодинці в його кімнатах. Що я заварив йому чаю, а невдовзі після того він пережив дуже тяжку ніч.
У найкращому разі я буду схожий на юного Кропиву. У найгіршому — на найманого вбивцю.
Ось про що я думав, ідучи маєтком мейра до своїх кімнат. Дорогою я зупинився лиш один раз — щоб висунутися з одного вікна із краєвидом на Нижній Северен і виблювати пінту риб’ячого жиру.
Розділ шістдесят другий. Криза
Наступного ранку я подався до Нижнього Северена задовго до сходу сонця. З’їв гарячий сніданок — яєшню з картоплею, — поки чекав на відкриття аптеки. Доївши, купив іще дві пінти риб’ячого жиру та кілька інших дрібничок, про які не подумав напередодні.
Відтак я пройшов уздовж усієї Олов’яної вулиці, сподіваючись натрапити на Денну, хоча година була відверто зарання для того, щоб вона вже була на ногах. На брукованих вулицях змагалися за простір фургони й фермерські вози. Зухвалі жебраки заявляли права на роги найжвавіших вулиць, тимчасом як крамарі вивішували свої таблички й розчахували віконниці.
На Олов’яній вулиці я нарахував двадцять три шинки й пансіони. Зауваживши ті, які могли привабити Денну, я змусив себе повернутися до маєтностей мейра. Цього разу я скористався вантажним підйомником — почасти для того, щоби збити з пантелику тих, хто міг іти за мною, а почасти тому, що гаманець, який дав мені мейр, уже майже спорожнів.
Я мусив зберігати видимість звичного стану справ, тож залишався у своїх кімнатах і чекав, коли по мене пошле мейр. Надіслав свою візитівку й перстень Бредонові. Невдовзі він уже сидів навпроти мене, громив мене за грою в так і розповідав байки.