Я вже зібрався перейти до іншого вікна, але тут Кодікус підвівся й пішов до дверей. Стало видно іншу людину, і навіть під таким крутим кутом я зміг упізнати огрядну й непоказну постать Стейпса.
Стейпс явно через щось нервувався. Він емоційно змахнув однією рукою, а його лице було до смерті серйозним. Кодікус кілька разів кивнув на знак згоди, а тоді відчинив двері, випускаючи лакея.
Я помітив, що той вийшов із порожніми руками. Він приходив не по ліки. Не для того, щоб позичити книжку. Стейпс зайшов серед ночі поговорити віч-на-віч із людиною, що намагалася вбити мейра.
Розділ шістдесят четвертий. Утеча
Хоча жодна родина не може похвалитися дійсно спокійним минулим, Леклессів спіткало особливо багато нещасть. Нещасть зовнішніх — замовних убивств, вторгнень, селянських бунтів і крадіжок. А ще більш промовиста біда, що надходить ізсередини: як родина може процвітати, коли її найстарший спадкоємець ухиляється від усіх обов’язків перед нею? Не дивно, що ганьбителі часто називають їх «Леклессами Горопашними».
Те, що вони так добре й так довго виживали, вочевидь, свідчить про силу їхньої крові. Ба більше, якби не спалення Калуптени, ми, можливо, мали б документи зі згадками про родину Леклессів у такому далекому минулому, що вони могли б позмагатися давністю з королівською династією Модеґу…
Я пожбурив книжку на стіл так, що майстер Лоррен від цього заплювався би кров’ю. Якщо мейр вірив, що таких відомостей достатньо, щоб залицятися до жінки, то він потребував моєї допомоги більше, ніж йому здавалося.
Однак наразі я сумнівався, що мейр проситиме мене про допомогу хоч у чомусь, а тим паче — в такій делікатній справі, як залицяння. Напередодні він узагалі не викликав мене до своїх кімнат.
Я явно впав у неласку й відчував, що до цього доклався Стейпс. А зважаючи на те, що я бачив уночі два дні тому у вежі Кодікуса, було цілком очевидно, що Стейпс бере участь у змові з метою отруєння мейра.
Хоча це означало, що доведеться цілий день сидіти у своїх кімнатах, я залишався на місці. Розумів, що не варто ставити під загрозу думку Алверона про мене, вже й так невисоку, звертаючись до нього без виклику.
За годину до обіду до моїх кімнат навідався віконт Джермен із кількома сторінками записаних від руки пліток. Також він приніс колоду карт, очевидно, вирішивши наслідувати Бредона. Він запропонував мені навчитися грати у дрозда і, поки я ще навчався, погодився грати на смішні гроші — одненький срібний біт за руку.
Віконт здуру дозволив мені здавати карти й пішов трохи невдоволений, коли я виграв вісімнадцять рук поспіль. Гадаю, можна було повестися й делікатніше. Можна було пограти з ним, наче з рибиною на гачку, й видурити в нього половину маєтностей, але я не був на це налаштований. Думи мої були не з приємних, і я волів побути з ними на самоті.
***
За годину після обіду я вирішив, що мені вже не треба добуватися ласки в мейра. Якщо Алверон бажає довіряти своєму зрадливому лакею, це його справа. Я ж тепер ні за які гроші ні хвилини більше не сидітиму в кімнаті без діла, чекаючи під дверима, наче побитий пес.
Я накинув плащ, узяв футляр для лютні й вирішив прогулятись Олов’яною вулицею. Якщо я знадоблюся мейрові, поки мене не буде, він, хай йому грець, може й лишити записку.
Уже майже вийшовши в коридор, я побачив вартового, що виструнчився під моїми дверима. Він був із варти самого Алверона, вбраний у його кольори: сапфір та слонова кістка.
Якусь мить ми стояли нерухомо. Питати, чи через мене він сюди прийшов, було безглуздо. На двадцять футів довкола не було жодних інших дверей, окрім моїх. Я зазирнув йому в очі.
— А ви…
— Джейс, пане.
Принаймні мене досі називають «паном». Це чогось та й варте.
— І ви тут через?..
— Я прийшов супроводити вас, якщо ви вийдете з кімнати, пане.
— Авжеж.
Я знову зайшов до кімнати й зачинив за собою двері.
Він дістав наказ від Алверона чи від Стейпса? У принципі, байдуже.
Я вийшов через вікно, в сад, подолав маленький струмочок, пройшов за живоплотом і видерся на частину декоративної кам’яної стіни. Багрянець мого плаща не найкраще підходив для скрадання в садку, зате непогано зливався з червоною черепицею дахів.
Опісля я вибрався на дах стаєнь, подолав сінник і вийшов через задній хід покинутої повітки. Далі просто перескочив огорожу й покинув маєток мейра. Просто!