Я опустив лютню у футляр, бо знав, що це правда. Треба було зачекати кілька днів, перш ніж ізнову розпочати продуктивне залицяння до Мелуан від імені мейра. Ця справа була надто делікатна, щоби силувати себе чи бути нещирим.
З іншого боку, я знав, що мейр не зрадіє затримці. Мені треба було якось відволіктись, а позаяк мейр був аж надто розумний, треба було відволіктися на щось бодай частково серйозне.
***
Повітря характерно зітхнуло — я здогадався, що то відчиняється таємний прохід мейра в моїй гардеробній. Поки він зайшов у двері, я стривожено заходив із боку в бік.
Останні два витки Алверон продовжував набирати вагу, і його лице вже не здавалося схудлим і витягнутим. Він мав вельми ефектний вигляд у своєму пишному вбранні — жовтувато-білій кремовій сорочці та жорсткій куртці темно-сапфірового кольору.
— Дістав звістку від тебе, — різко сказав він. — То ти дописав пісню?
Я повернувся до нього.
— Ні, ваша милосте. Мою увагу привернуло дещо важливіше за пісню.
— Для тебе немає нічого важливішого за пісню, — твердо промовив мейр і смикнув за манжет сорочки, розправляючи його. — Я чув від кількох людей, що перші дві неабияк потішили Мелуан. Тобі варто кинути в цьому напрямку всі свої зусилля.
— Ваша милосте, я добре знаю, що…
— Не петляй, — нетерпляче сказав Алверон і позирнув на циферблат високого механічного годинника, що стояв у кутку кімнати. — У мене ще призначені зустрічі.
— Вашому життю знову загрожує Кодікус.
Мушу віддати мейрові належне: він міг би заробляти на життя на сцені. Він майже не втратив самовладання — лише трохи завагався, смикаючи себе за другий манжет.
— І як саме? — запитав Алверон, вочевидь, геть не збентежившись.
— Він може нашкодити вам не лише отрутою. Зробити дещо на відстані.
— Ти маєш на увазі чари, — вирішив Алверон. — Він збирається начаклувати посилка й відправити його мене мучити?
«На Тейлу, чари й посилки!» Легко було забути, що цей розумний, витончений і загалом освічений чоловік ненабагато кращий за дитину в усьому, що стосується таємного. Він, напевно, вірив у фей і ходячих мерців. Бідолашний дурень.
Однак намагатися його перевиховати було б важко й непродуктивно.
— Може бути й таке, ваша милосте. Як і інші, більш очевидні загрози.
Він частково облишив свою напускну байдужість і зазирнув мені в очі.
— Що може бути очевиднішим за посилка?
Мейр був не з тих людей, яких можна зворушити лише словами, тож я взяв із вази з фруктами яблуко і витер його рукавом, а тоді передав Алверонові.
— Потримайте, будь ласка, секунду, ваша милосте.
Він із підозрою взяв яблуко.
— То що це таке?
Я підійшов до свого прекрасного багряного плаща, який висів на стіні, й дістав із однієї з численних кишень голку.
— Я показую вам те, на що здатен Кодікус, ваша милосте, — я простягнув руку, щоб узяти яблуко назад.
Мейр віддав його, і я його оглянув. Піднісши його під кутом до світла, побачив саме те, на що сподівався, — розмазану пляму на блискучій шкірці яблука. Пробурмотів зв’язування, зосередив алар і встромив голку в середину нечіткого сліду, що залишився на шкірці яблука від вказівного пальця мейра.
Алверон сіпнувся й беззв’язно вигукнув від подиву, витріщившись на свою долоню так, ніби її, скажімо, несподівано вкололи шпилькою.
Я мало не очікував, що він мене вилає, та він нічого такого не зробив. Мейр вирячив очі, поблід на виду. А тоді він побачив, як на подушечці його пальця виросла крапля крові, і його лице стало задумливим.
Мейр облизав губи й поволі засунув пальця до рота.
— Розумію, — тихо сказав він. — Від такого можна вберегтися?
Насправді це було не запитанням.
Я кивнув, зберігаючи серйозне обличчя.
— Частково, ваша милосте. Гадаю, я можу створити певний… певний оберіг для вашого захисту. Тільки шкодую, що не додумався до цього швидше, але то одне, то інше…
— Так, так, — мейр замахав рукою, наказуючи мені мовчати. — І що тобі знадобиться для такого оберега?
Запитання було непросте. На перший погляд він питав, які матеріали мені знадобляться. Але мейр був людиною практичною. Також він питав про мої розцінки.
— Ваша милосте, потрібне обладнання має бути в майстерні, розташованій у вежі Кодікуса. А ті матеріали, яких він не має під рукою, я, певно, знайду в Северені, якщо матиму час.
Відтак я зупинився, замислившись над другою частиною його запитання й перебираючи в голові сотню речей, які міг пожалувати мені мейр. Гроші, в яких можна купатися; новеньку лютню — таку, яку можуть собі дозволити лише королі. Від цієї думки мене пройняв шок. Лютня Антрессора! Я такої ніколи не бачив, зате її бачив мій батько. Він якось зіграв на такій в Аніліні, і часом говорив про це після келиха вина, злегка ворушачи руками в повітрі.