Тут Квоут здійняв брову.
— Справді?
Баст знизав плечима.
— Все містечко знає.
У відповідь Квоут гмикнув, опустившись на велике набивне крісло.
— І куди ми себе подінемо на пів години? — запитав він.
— У нас уже цілу вічність не було уроків, — Баст відтягнув від маленького письмового столу дерев’яний стілець і сів на краєчок. — Ви могли б чогось мене навчити.
— Уроки… — замислився Квоут. — Ти міг би почитати «Целум Тінтуре».
— Реші, — благальним тоном сказав Баст, — вона ж нуднюща. Я не проти уроків, але чи конче вони мають бути книжними?
Почувши Бастів тон, Квоут мимоволі всміхнувся.
— Тоді, може, урок-головоломку? — На обличчі Баста розтягнулась усмішка. — Чудово, дай-но трішки подумати, — він постукав пальцями по губах і поволі окинув поглядом кімнату. Невдовзі його погляд зупинився в ногах ліжка, де стояла темна скриня.
Квоут невимушено махнув рукою.
— Як ти відкрив би мою скриню, якби надумав це зробити?
На обличчі Баста відбився легкий острах.
— Вашу тричі замкнену скриню, Реші?
Квоут поглянув на учня, а тоді мимоволі засміявся.
— Мою… що? — перепитав він, не вірячи власним вухам.
Баст зашарівся й опустив погляд.
— Ну, я просто так її називаю подумки, — пробелькотів він.
— Щодо імені… — Квоут завагався. На його вустах заграла усмішка. — Що ж, воно трішки казкове, тобі не здається?
— Це ж ви її виготовили, Реші, — понуро зауважив Баст. — Три замки, гарна деревина і все таке. Якщо це звучить казково, то винен у цьому не я.
Квоут нахилився вперед і, неначе вибачаючись, поклав долоню Бастові на коліно.
— Басте, ім’я чудове. Просто заскочило мене зненацька, от і все, — він відхилився назад. — Отже. Як ти спробував би пограбувати тричі замкнену скриню Квоута Безкровного?
Баст усміхнувся.
— Реші, ви схожі на пірата, коли так про це кажете, — він задумливо поглянув на скриню на протилежному боці кімнати. — Попросити у вас ключі, певно, неможливо? — запитав урешті.
— Правильно, — відповів Квоут. — Умовно вважай, що ключі я загубив. А ще краще — вважай, що я помер і ти тепер можеш скільки завгодно пхати носа в усі мої таємниці.
— Якось трохи похмуро, Реші, — лагідно дорікнув Баст.
— Життя трохи похмуре, Басте, — відказав Квоут без тіні сміху в голосі. — Краще починай до цього звикати, — махнув рукою на скриню. — Вперед, мені цікаво побачити, яким чином ти зумієш не поцілувати її замок.
Баст отетеріло поглянув на нього.
— Реші, каламбури — це гірше за книжні уроки, — заявив він і підійшов до скрині. Ліниво поштурхав її ногою, а тоді нагнувся й поглянув на дві окремі замкові пластини: одну — з темного заліза, другу — з ясної міді. Баст потицяв пальцем в округлу кришку й наморщив носа. — Не можу сказати, бо це дерево мені подобається, Реші. А залізний замок — це вже точно несправедливо.
— Яким корисним уже став цей урок, — іронічно сказав Квоут. — Ти виснував універсальну істину: світ зазвичай несправедливий.
— І петель нема! — вигукнув Баст, поглянувши на скриню ззаду. — Як у скрині може бути кришка без петель?
— Над цим я добряче побився, — визнав Квоут із ноткою гордості в голосі.
Баст став накарачки й зазирнув у шпарину мідного замка. Підняв одну руку і притиснув її до мідної пластини. Тоді заплющив очі й заціпенів, неначе щось слухаючи.
За мить нахилився вперед і подихав на замок. Нічого не сталося, і він заворушив вустами. Хоча його слова були нечутні, в них однозначно відчувалося благання.
Минула одна довга мить, і Баст, нахмурившись, сів навпочіпки. Тоді грайливо всміхнувся, простягнув руку й постукав у кришку скрині. Вона не видала майже ні звуку, неначе він постукав кісточкою пальця об камінь.
— Мені просто цікаво… — запитав Квоут. — Що ти зробив би, якби хтось постукав у відповідь?
Баст зіп’явся на ноги, вийшов із кімнати й за мить повернувся з низкою різних інструментів. Став на одне коліно й кілька довгих хвилин пововтузився зігнутою дротиною з мідним замком. Урешті він почав лаятися собі під носа. Змінив положення, щоб попрацювати під іншим кутом, зачепив рукою тьмяну залізну пластину замка й відсахнувся, зашипівши й заплювавшись.
Ізнову зіп’явшись на ноги, Баст кинув дротину й дістав довгий ломик із яскравого металу. Спробував просунути тонкий кінець під кришку, та не зміг закріпитись у тонкому, мов волосина, з’єднанні. За кілька хвилин покинув і це.
Далі Баст спробував поставити скриню на бік, аби оглянути дно, але йому щонайбільше вдавалося посунути її по долівці десь на дюйм.