Я накинув на себе свіжий одяг і вибіг із маєтку. Позаяк гроші в моєму гаманці були або набуті під час продажу обладнання Кодікуса, або виграні в карти у шляхтичів, які більше розумілися на моді, ніж на статистиці, я заплатив цілий біт за кінний підйомник, а тоді підтюпцем пробіг пів милі до вулиці Ньюелл. Останні кілька кварталів подолав уже повільніше, звичайним кроком. Ентузіазм — він, звісно, лестить, але я не хотів припхатися до шинку Денни засапаним і спітнілим, наче змилений кінь.
Не знайшовши її в «Чотирьох ґнотах», я не здивувався. Денна не звикла сидіти та плювати у стелю просто через те, що я був заклопотаний. Але ми вже майже місяць досліджували місто разом, і в мене було кілька гарних здогадів щодо того, де її можна знайти.
П’ять хвилин по тому я її помітив. Вона йшла велелюдною вулицею, явно з якоюсь метою, крокувала так, ніби їй було треба до якогось важливого місця.
Я попрямував до неї, а тоді завагався. Куди вона може йти так цілеспрямовано, сама і в таку пізню годину?
На зустріч із покровителем.
Хотів би сказати, що дуже мучився, перш ніж вирішив піти за нею, та насправді я не мучився. Надто вже велика була спокуса нарешті дізнатися, хто такий її покровитель.
Тож я підняв каптур плаща і привидом запетляв у юрбі позаду Денни. Це напрочуд легко, якщо трохи попрактикуватися. Раніше я грався так у Тарбієні — перевіряв, як далеко можу зайти за кимось, лишаючись невидимим. Мені допомагало й те, що Денна не була дурна й залишалася в гарних районах міста, де вулиці були людні, а в тьмяному освітленні мій плащ видавався невиразно чорним.
Я йшов за нею пів години. Ми минали вуличних продавців, які торгували з візків каштанами й масними пирогами з м’ясом. Вартові зливалися з натовпом, а вулиці яскраво освітлювали розрізнені ліхтарі на стовпах і біля дверей шинків. То там, то тут грав якийсь обідраний музикант, поставивши перед собою капелюх, а одного разу ми проминули трупу артистів, що влаштували виставу на маленькій брукованій площі.
Відтак Денна розвернулася й покинула гарні вулиці. Невдовзі вогнів і гуляк напідпитку стало менше. Музиканти поступилися місцем жебракам, які гукали до перехожих або хапалися за їхній одяг. Із вікон корчем і шинків неподалік досі лилося світло, та вулиці перестали бути жвавими. Люди — жінки в корсетах, чоловіки із суворими очима — ходили по двоє чи по троє.
Ці вулиці не були небезпечні у строгому розумінні слова. Чи радше були такими ж небезпечними, як бите скло. Бите скло не старається вам нашкодити. Його навіть можна помацати, якщо бути обережним. А деякі вулиці небезпечні, як собаки з піною коло рота: там вас не вбереже ніяка обачність.
Уже трохи занервувавшись, я побачив, як Денна раптом зупинилася на початку затіненого провулка. Вона на мить витягнула шию, наче щось наслухаючи. А тоді, вдивившись у темряву, чкурнула у провулок.
І там вона мала зустрітися з покровителем? Чи вона так зрізала шлях до іншої вулиці? А може, просто виконувала вказівки свого покровителя-параноїка, щоб за нею ніхто не пішов?
Я почав лаятися собі під носа. Якщо я піду за нею у провулок і вона мене побачить, стане очевидно, що я йшов за нею назирці. Та якщо я за нею не піду, то загублю її. І хоча ця частина міста не була по-справжньому небезпечна, мені не хотілося допускати, щоб Денна ходила сама в таку пізню годину.
Тож я оглянув навколишні будівлі й помітив одну з напіврозваленим кам’яним фасадом. Хутко роззирнувшись довкола, я прудко, наче білка, видерся будівлею спереду — ще одна корисна навичка з моєї змарнованої юності.
Коли я опинився на даху, стало легко перебігти дахами кількох інших будівель, а тоді прослизнути в тінь від димаря й позирнути донизу, у провулок. Угорі висів місячний серпик, і я очікував побачити, як Денна швидко йде своєю короткою стежкою чи проводить тихе, секретне побачення зі своїм невловимим покровителем.
Але я не побачив нічого подібного. У тьмяному світлі ламп із вікна нагорі було видно жінку, що розвалилася нерухомо на землі. Моє серце кілька секунд важко билося, а тоді до мене дійшло, що це не Денна. Денна була вдягнена в сорочку та штани. Біла сукня цієї жінки була пом’ята, а її голі ноги здавалися блідими на тлі темного каменю вулиці.
Я блискавично оглянув усе довкола і врешті побачив Денну. На неї не падало світло з вікна. Вона стояла поряд із широкоплечим чоловіком, на лисій голові якого виблискувало місячне сяйво. Вона що, його обіймає? Це її покровитель?