Я почув, як Денна вдихнула, а тоді поволі видихнула.
— Тому що мені якось допомогла одна людина, коли я цього потребувала, — сказала вона. — І якщо ти не отримаєш допомоги, то загинеш уже за виток. Повір тій, хто сама вже наробила дурниць.
Стало чути, як сунуться по столу монети.
— Гаразд, — мовила Денна. — Перший варіант. Ми записуємо тебе в учениці. Ти вже надто доросла для цього, і це коштуватиме грошей, але це реально. Нічого шикарного. Ткацтво. Шевство. Вимагатимуть із тебе багато, зате ти матимеш свою кімнату й харчування, а ще навчилася б ремесла.
Запитливе бурмотіння.
— Із твоїм акцентом? — хитрувато запитала Денна. — А ти можеш завити волосся шляхетній пані? Нафарбувати їй обличчя? Залатати сукню? Плести мереживо? — пауза. — Ні, ти не підготовлена до роботи служницею, і я не знаю, кого підкупати.
Стало чутно, як хтось збирає монети докупи.
— Варіант другий, — продовжила Денна. — Ми знаходимо тобі кімнату до зникнення того синця, — посунулися монети. — Тоді оплачуємо тобі місце в кареті додому, — знову монети. — Тебе не було місяць. Це — найкращий термін для того, щоб за тебе почали серйозно тривожитися. Коли ти приїдеш додому, там просто радітимуть, що ти жива.
Бурмотіння.
— Кажи їм що хочеш, — відповіла Денна. — Але якщо маєш хоч якусь клепку в голові, кажи щось розумне. Ніхто не повірить, що ти зустріла якогось принца, а той відправив тебе додому.
Бурмотіння — дуже тихе, майже нечутне.
— Звісно, буде важко, дурне ти дівча, — різко сказала Денна. — Тебе попрікатимуть цим до кінця життя. Люди шепотітимуться, коли ти йтимеш повз них на вулиці. Важко буде знайти чоловіка. Ти втратиш друзів. Але таку вже ціну доведеться заплатити, якщо ти хочеш повернутися до якоїсь подоби нормального життя.
Монети зацокотіли так, ніби їх знову почали збирати докупи.
— Третій варіант. Якщо ти впевнена, що хочеш спробувати себе в ролі повії, ми можемо влаштувати це так, щоб ти не опинилася мертва в канаві. Личко в тебе гарне, але знадобиться годящий одяг, — посунулися монети. — І людина, яка повчить тебе манер, — знову монети. — І ще людина, яка позбудеться цього твого акценту, — і знову монети.
Бурмотіння.
— Бо це — єдиний розумний шлях у цьому ділі, — категорично промовила Денна.
Знову бурмотіння.
Денна напружено, роздратовано зітхнула.
— Гаразд. Твій батько стайничий, так? Згадай різних коней, які є в барона: ломових, упряжних, мисливських…
Захоплене бурмотіння.
— Саме так, — відповіла Денна. — Тож, якби тобі довелось обирати, якою конячкою ти хотіла б бути? Ломовик тяжко працює, та чи має він найкраще стійло? Найкращий корм?
Бурмотіння.
— Отож-бо. Це дістається гарним коням. Їх гладять, годують, а працювати вони мусять хіба що на парадах чи коли хтось їде на полювання.
Денна вела далі:
— Тож якщо вже бути повією, то бути нею з розумом. Не треба бути якоюсь дешевою портовою дівкою, треба бути герцогинею. Треба, щоб чоловіки до тебе залицялися. Надсилали тобі подарунки.
Бурмотіння.
— Так, подарунки. Якщо вони платитимуть, їм здаватиметься, ніби ти їхня власність. Ти бачила, у що це вилилося сьогодні. Можеш так і ходити з акцентом, із глибоким викотом і терпіти, поки моряки мацатимуть тебе за півгріш. А можна повчитися манер, зачесатися й почати приймати шляхетних відвідувачів. Якщо ти будеш цікава, гарна із себе, вмітимеш слухати, чоловіки бажатимуть твого товариства. Однаково сильно хотітимуть затягти тебе в ліжко й повести тебе на танці. Тоді влада буде в тебе. Герцогиню ніхто не змушує авансом платити за житло. Герцогиню ніхто не нагинає над бочкою у провулку, щоб потім, награвшись, вибити їй зуби.
Бурмотіння.
— Ні, — похмуро сказала Денна. Монети з тихеньким дзенькотом посипались у гаманець. — Не бреши собі. Навіть найрозкішніший кінь — це все одно кінь. Тож рано чи пізно на тобі почнуть їздити.
Запитливе бурмотіння.
— Тоді йди геть, — відповіла Денна. — Якщо від тебе хочуть більшого, ніж ти готова дати, це — єдиний шлях. Іди геть серед ночі, швидко й тихо. Тільки якщо ти підеш, то спалиш мости. Така вже ціна цього.
Невпевнене бурмотіння.
— Цього я тобі сказати не можу, — визнала Денна. — Тобі треба визначитися, чого ти собі хочеш. Хочеш додому? Це має свою ціну. Хочеш влади над своїм життям? Це має свою ціну. Хочеш свободи казати «ні»? Це має свою ціну. Усе має свою ціну.
Хтось відсунув стілець від столика, і я притулився до стіни, почувши, як вони обидві встали.