Я кивнув, показуючи, що все зрозумів.
— Гадаю, він не надто втішений.
Алверон зневажливо махнув рукою.
— О, та Родерік однаково дістане свої гроші. Він уважає мене особисто відповідальним за його десятину. Тож я змушений знову послати збирачів, щоб удруге зібрати частку його величності.
— Гадаю, більшість людей цьому не надто раді, — зауважив я.
— Так, — він сів на м’яке крісло та стомлено потер обличчя. — Я вже не знаю, що з цим робити. Як Мелуан сприйме те, що я не можу вбезпечити власні дороги?
Я теж сів, умостившись навпроти нього.
— А що Даґон? — запитав я. — Він не зміг відшукати бандитів?
Алверон коротко, різко, невесело реготнув.
— О, Даґон їх відшукав би. Не минуло б і десяти днів, як він настромив би їхні голови на палі.
— Тоді чому б не послати його? — спантеличено запитав я.
— Даґон — любитель іти навпростець. Він знищив би десяток сіл і спалив би тисячу акрів землі в Елді, аби тільки їх відшукати, — мейр серйозно похитав головою. — А якби я і вважав, що він підходить для цього завдання, то зараз він вистежує Кодікуса. До того ж я думаю, що в Елді може не обходитися без магії, а на ній Даґон не розуміється.
Я підозрював, що вся задіяна там магія зводиться до пів десятка міцних модеґанських довгих луків. Але така вже людська природа — кричати про магію щоразу, коли трапляється те, що непросто пояснити, особливо у Вінтасі.
Алверон нахилився вперед.
— Чи можу я покластися на твою допомогу в цьому?
На це можна було відповісти лише в один спосіб.
— Звісно, ваша милосте.
— Ти багато знаєш про ліси?
— Навчався в одного дрібного землевласника, як був молодший, — перебільшив я, здогадуючись, що мейр шукає людину, яка допоможе вигадати кращий захист для його збирачів податків. — Знаю достатньо, щоб відстежити людину та сховатися самому.
Тут Алверон здійняв брову.
— Справді? Твоя освіта вельми різнобічна.
— У мене було цікаве життя, ваша милосте, — від випитої пляшки вина я осмілів сильніше, ніж зазвичай, і додав: — У мене є одна-дві ідеї, що можуть видатися вам корисними в подоланні проблеми з бандитами.
Він нахилився вперед.
— Розкажи-но.
— Я міг би вигадати певний магічний захист для ваших людей.
Я театрально змахнув довгими пальцями правиці, сподіваючись, що це видасться досить таємничим. Порахував дещо в голові й замислився, скільки часу пішло б на створення стрілолова за допомогою лише обладнання з вежі Кодікуса.
Алверон задумливо кивнув.
— Цього могло б вистачити, якби я тривожився лише за безпеку своїх збирачів. Але ж це королівська дорога, важлива торговельна артерія. Мені треба позбутися самих бандитів.
— У такому разі, — сказав я, — я зібрав би невеличкий гурт людей, які вміють тихо пересуватися в лісі. Їм має бути не надто важко відшукати ваших бандитів. А після того все має бути просто: посилаєте варту їх ловити, та й усе.
— А ще простіше влаштувати засідку й повбивати їх, хіба не так? — поволі проказав Алверон, неначе бажаючи оцінити мою реакцію.
— Або так, — визнав я. — Ваша милість — рука закону.
— Бандитизм карається стратою. Тим паче на королівській дорозі, — твердо промовив Алверон. — Чи не видається це тобі суворим?
— Аж ніяк, — відповів я, дивлячись йому просто в очі. — Безпечні дороги — це кістяк цивілізації.
Алверон несподівано для мене всміхнувся.
— Твій план — справжнє віддзеркалення мого. Я зібрав трохи найманців, щоб учинити саме так, як ти запропонував. Діяти довелося таємно, бо я не знаю, хто може попереджати цих бандитів. Але в мене є четверо добрих людей, готових виїхати завтра: слідопит, двоє найманців із певними навичками роботи в лісі, а також адемський найманець. І останній обійшовся недешево.
Я схвально кивнув мейрові.
— Ви вже спланували все краще, ніж зміг би я, ваша милосте. Виглядає на те, що моя допомога вам аж ніяк не потрібна.
— Зовсім навпаки, — відказав він. — Мені ще потрібна людина з клепкою в голові, яка їх очолила б, — багатозначно поглянув на мене. — Людина, яка розуміє магію. Людина, якій можна довіряти.
У мені раптом щось обірвалося.
Алверон зіп’явся на ноги й тепло всміхнувся.
— Ти вже двічі прислужився мені краще, ніж можна було очікувати. Знаєш вислів «Бог любить трійцю»?
І на це запитання теж була всього одна розважлива відповідь.