Отже, він послав мене на безнадійне завдання, щоб я не плутався в нього під ногами. Сподівався, що я місяць ганятимуся за невловимою здобиччю в лісовій глушині Елду, а тоді повернуся ні з чим. І з гаманцем тепер усе стало зрозуміліше. Сотня бітів забезпечить нас провіантом приблизно на місяць. А тоді, коли в мене закінчаться гроші, я буду змушений повернутися до Северена, де мейр розчаровано поцокає язиком і, виправдавшись моїм провалом, частково забуде про ту ласку, якої я в нього добувся.
З іншого боку, якщо мені поталанить і я знайду бандитів, буде ще краще. Саме такий план я міг приписати мейрові. Хай що станеться, він дістане бажане.
Це дратувало. Проте я аж ніяк не міг повернутися до Северена й посперечатися з ним. Тепер, коли я взяв на себе зобов’язання, можна було хіба що скористатися ситуацією якнайкраще.
Ідучи на північ із потужним головним болем і пересохлим ротом, я вирішив, що знову здивую мейра. Вполюю його бандитів.
Тоді Бог покаже, що любить трійцю, і мейр Алверон остаточно стане моїм боржником.
Розділ сімдесят п’ятий. Гравці
За наступні кілька годин на ногах я постарався якомога краще пізнати бійців, яких на мене навісив Алверон. Я, звісно, висловлююся фігурально, позаяк одна з них була бійчинею, та й усі ми йшли на своїх двох.
Темпі привернув мою увагу найперше й утримував її найдовше, бо це був перший адемський найманець, якого я зустрів. Темпі аж ніяк не був тим страхітливим убивцею з жорстокими очима, якого я очікував побачити: доволі непоказний, не надто високий і не надто кремезний. Він мав світлу шкіру, світле волосся та блідо-сірі очі. Лице в нього було чисте, як новий папір, — не виражало нічого. Дивовижна порожнеча. Ретельно підтримувана порожнеча.
Я знав, що адемські найманці носять криваво-червоний одяг як своєрідну відзнаку. Але в Темпі вбрання було не таке, як я очікував. Його сорочка щільно прилягала до тіла завдяки десятку ремінців із м’якої шкіри. Штани також були туго затягнуті пасками на рівні стегон, гомілок і колін. Усе це було пофарбовано в яскравий криваво-червоний колір і сиділо на ньому тісно, як рукавичка на долоні шляхетного пана.
Коли вдень потеплішало, я зауважив, як Темпі почав пітніти. Після життя на холодному розрідженому повітрі Штормвалу тутешня погода, напевно, видавалася йому надміру спекотною. За годину до опівдня він послабив шкіряні ремінці на сорочці та зняв її, а тоді витер нею піт з обличчя й рук. Йому, здавалося, нітрішечки не соромно було ходити королівським шляхом, роздягнувшись до пояса.
Шкіра в Темпі була дуже бліда, майже як вершки, а тіло — худорляве та елегантне, наче в гончака. М’язи в нього під шкірою перекочувалися з якоюсь тваринною грацією. Я старався не витріщатись, але не міг не зауважувати тонких блідих шрамів, що перетинали його руки, груди та спину.
Він жодного разу, жодним словом не поскаржився на спеку. Здавалося, він узагалі рідко щось каже, а на більшість запитань відповідає киваючи чи хитаючи головою. Темпі ніс із собою дорожню торбу, схожу на мою, а його меч був аж ніяк не страхітливий, а здавався доволі коротким і непоказним.
Дедан був абсолютно не схожий на Темпі. Високий, широкий і кремезний у грудях та шиї. Він ніс із собою важкий меч, довгий ніж і був убраний в обладунок із різних деталей, виготовлених із дубленої шкіри, твердої — хоч стукай — і неодноразово залатаної. Якщо ви хоч раз бачили охоронця караванів, то бачили Дедана чи принаймні людину, зліплену з того ж тіста.
Він їв більше за всіх, скаржився більше за всіх, лаявся більше за всіх і був упертіший за ціле стадо віслюків. Однак варто віддати йому належне: також він був товариський і сміхотливий. Мені хотілося вважати його дурнем через поведінку й розмір, але Дедан відзначався кмітливістю, коли хотів нею відзначитися.
Геспе була найманкою. Не такою вже й рідкісною птицею, як дехто вважає. Зовнішністю та обмундируванням вона була мало не віддзеркаленням Дедана. Вичинена шкіра, важкий меч, поведінка людини, що чимало бачила й бувала в бувалицях. Вона мала широкі плечі, сильні руки й горде лице зі щелепою, схожою на шлакову цеглину. Волосся в неї було біляве й тонке, але коротко, по-чоловічому підстрижене.
Одначе вважати її за жіночу версію Дедана було би помилкою. Якщо Дедан був утіленням бравади, то вона була стримана. І якщо Дедан, не сердячись, поводився невимушено, то Геспе відзначалася якоюсь суворістю, неначе постійно чекала, коли хтось почне їй дошкуляти.