Мартен був найстаршим із-поміж нас, нашим слідопитом. На ньому було трохи вичиненої шкіри, м’якішої та краще доглянутої, ніж у Дедана чи Геспе. Він ніс із собою довгий ніж, короткий ніж і мисливський лук.
Мартен працював мисливцем, доки не впав у неласку в баронета, за чиїми лісами стежив. Порівняно з цим робота найманця була кепська, проте годувала його. Він був цінний завдяки вмінню орудувати луком, хоч і не відзначався такою показною зовнішністю, як Дедан чи Геспе.
Ця трійця стала своєрідними партнерами кілька місяців тому й відтоді продавала свої послуги спільно. Мартен розповів мені, що вони вже виконували певні завдання для мейра, а минулого разу їм довелося розвідати частину земель довкола Тінуе.
Хвилин за десять до мене дійшло, що очільником експедиції має бути Мартен. Він знав про ліси більше, ніж усі ми разом узяті, а раз чи двічі навіть полював на людей за винагороду. Коли я сказав йому про це, він захитав головою й усміхнувся, а тоді відповів, що здатність щось робити й бажання це робити — дві абсолютно різні речі.
Останнім був я, їхній безстрашний лідер. У рекомендаційному листі мейр описав мене як «розважливого молодика з доброю освітою й різноманітними корисними якостями». Хоча це було щирою правдою, через це також можна було подумати, ніби я найжалюгідніший у своїй нікчемності придворний жевжик.
Не допомагало й те, що я був на багато років молодший за них усіх, а мій одяг більше годився для званої вечері, ніж для дороги. Я ніс із собою лютню й гаманець від мейра. Не мав при собі ні меча, ні обладунку, ні ножа.
Насмілюся сказати, що вони геть не знали, як мене сприймати.
***
Приблизно за годину до заходу сонця ми проминули на дорозі мідника. Він був одягнений у традиційну брунатну мантію, підперезану мотузкою. Воза він не мав, зате вів із собою одного віслюка, так навантаженого клунками з різним крамом, що той скидався на гриб.
Мідник поволі пішов до нас, заспівавши:
Не мучать вас воші? Всі речі хороші?
Однаково вам є куди діти гроші.
Хай вас гріє сонце,
І точно не сон це,
Спиніться, щоб ліктів не згризти собі.
Продаю радо я
Все для чорного дня,
Щоб не вбились ви в темряві, наче сліпі.
Я засміявся й зааплодував. Справжні мандрівні мідники трапляються рідко, і я завжди радію, коли бачу такого. Мати казала мені, що вони приносять удачу, а батько цінував їх за новини, які вони приносять. А позаяк я вкрай потребував кількох речей, ця зустріч стала втричі радіснішою.
— Здоров, міднику, — озвався з усмішкою Дедан. — Мені треба вогнику й випити. Як довго ще йти до шинку?
Мідник показав у той бік, звідки прийшов.
— Менш як двадцять хвилин пішки, — придивився до Дедана. — Тіки не кажи, ніби тобі від мене нічо не треба, — зауважив він. — Усім на світі чогось та й треба.
Дедан ґречно хитнув головою.
— Звиняй, міднику. В мене надто тонкий гаманець.
— А ти що? — оглянув мене мідник з ніг до голови. — Ти скидаєшся на людину, якій чогось треба.
— Мені справді дещо потрібно, — визнав я. Побачивши, як інші тужливо поглядають на дорогу, жестом наказав їм іти далі. — Ідіть уперед, — попросив я. — Я буду за кілька хвилин.
Коли вони подалися геть, мідник потер руками й усміхнувся.
— То що, чого ти шукаєш?
— По-перше, солі.
— І коробочки для неї, — додав він, заходившись порпатись у клунках свого віслюка.
— Ніж мені теж придався б, якщо в тебе є такий, який не так важко знайти.
— Особливо якщо ви на північ, — зауважив він, не завагавшись ані на мить. — Там дорога небезпечна. Туди не варт ходити без ножа.
— Ти мав якісь проблеми? — запитав я, сподіваючись, що мідник може знати щось таке, що допоможе нам відшукати бандитів.
— О ні, — відповів він, порпаючись у своїх клунках. — Зараз не так погано, щоб комусь хотілося здійняти руку на мідника. І все ж дорога тут кепська, — він витягнув довгий вузький ніж у шкіряних піхвах і передав його мені. — Рамстонська сталь.
Я витягнув ніж із піхов і зблизька придивився до клинка. Таки рамстонська сталь.
— Мені не треба нічого аж такого гарного, — промовив я й повернув його. — Він у мене буде для повсякденних справ, головно для їди.
— Рамстон цілком підходить для повсякденних справ, — відказав мідник і знову штовхнув ніж мені в руки. — Можеш обрізати ним хмиз, а потім голитись, якщо бажаєш. Він ніколи не тупиться.
— Можливо, мені доведеться ним зловживати, — уточнив я. — А Рамстон крихкий.