— Ні. Про летані я не говоритиму. Воно не для тебе. Не питай.
Він знову відвів погляд від мене й подивився вниз, на землю.
Я порахував у голові. Дванадцять слів. Ось відповідь принаймні на одне з моїх запитань.
Розділ сімдесят сьомий. «Один гріш»
Коли ми зайшли за поворот на дорозі, саме западали сутінки. Я почув плескання в долоні й тупіт, перемішані з музикою, криками й оглушливим сміхом. Після десяти годин ходіння пішки ці звуки так підняли мені настрій, що я мало не звеселився.
Шинок «Один гріш», розташований на останньому важливому перехресті на південь від Елду, був величезний. Збудований із грубо обтесаних колод, він мав два повноцінні поверхи й численні крокви, що вказували на наявність меншого третього поверху. У вікнах я помітив чоловіків і жінок, які танцювали під шалену, карколомну мелодію, яку терликав невидимий скрипаль.
Дедан глибоко вдихнув.
— Відчуваєте цей запах? Кажу вам: у цьому закладі є жінка, яка й камінь приготує так, що я ще добавки проситиму. Мила Пеґ. Клянусь оцими-от руками, сподіваюся, що вона досі при ділі, — він штурхнув Мартена ліктем і показав якийсь вигин руками, натякаючи на те, що його слова мають подвійне дно.
Геспе примружила очі, вдивляючись Деданові в потилицю.
Дедан, нічого не помічаючи, вів далі:
— Сьогодні я спатиму з повним черевом ягнятини та бренді. Хоча, судячи з мого останнього візиту сюди, може бути навіть трохи веселіше, якщо я посплю трохи менше.
Я помітив, що обличчя Геспе віщує бурю, і швидко подав голос.
— Будь-які приготовані харчі й по ліжку на кожного, — твердо сказав я. — Усе решту ви оплачуєте з власної кишені.
Дедан набув такого вигляду, ніби не міг повірити власним вухам.
— Та ну! Ми стільки днів спали просто неба. Та й грошики не твої — не будь скупим шимом, коли йдеться про них.
— Ми ще не виконали своєї роботи, — спокійно нагадав я. — Навіть частково. Не знаю, як довго ми пробудемо тут, але знаю, що я не багатий. Якщо ми надто швидко спустошимо гаманець мейра, нам доведеться добувати собі харчі полюванням, — окинув усіх поглядом. — Чи, може, в когось із вас є вдосталь грошей, щоб нас прогодувати, й бажання поділитися?
Мартен, почувши цю пропозицію, скрушно всміхнувся. Геспе не зводила погляду з Дедана, а той продовжував гнівно дивитися в мій бік.
Темпі завовтузився. Його лице було як завжди непроникне. Уникаючи мого погляду, він із порожнім обличчям зиркнув по черзі на кожного. Його погляд переходив не від обличчя до обличчя, а спершу на Деданові руки, а від них — до Деданових же ніг. Далі — до ніг Мартена, потім — до ніг Геспе, а відтак — до моїх. Він переніс центр ваги й наблизився на пів кроку до Дедана.
Сподіваючись розрядити напруження, я пом’якшив тон і сказав:
— Коли все буде зроблено, ми розділимо те, що залишиться в гаманці. Так у кожного з нас іще до повернення в Северен з’явиться трохи зайвих грошей у кишені. Кожен із нас зможе витратити свою частку як захоче. Тоді.
Я здогадувався, що Дедан незадоволений, і зачекав, щоб побачити, чи наполягатиме він далі.
Натомість заговорив Мартен.
— Після дня тривалого ходіння, — проказав він задумливим тоном, неначе звертаючись до самого себе, — було б незле випити.
Дедан глянув на свого товариша, а тоді знову з очікуванням подивився на мене.
— Думаю, гаманець може витерпіти по келиху на кожного, — з усмішкою погодився я. — Мейр же не намагається зробити з нас священників, авжеж?
Геспе відповіла на це гортанним реготом, тоді як Мартен і Дедан усміхнулися. Темпі позирнув на мене блідими очима, пововтузився й відвів погляд.
***
За кілька хвилин спокійних торгів наша п’ятірка всього за один срібний біт дістала звичайні ліжка, просту вечерю й по келиху випивки на кожного. Коли з цим було покінчено, я знайшов столик у відносно тихому кутку зали й заховав лютню від гріха подалі під лавою. Тоді сів, зморений до краю, й замислився, що можна зробити, щоб Дедан перестав поводитись як жахливе мале чванько.
Ось яким був невеселий плин моїх думок, коли переді мною з грюкотом поставили на столик вечерю. Підвівши погляд, я зобачив жіноче обличчя й гарно виставлений бюст, обрамлені водоспадом яскраво-рудих кучерів. Шкіра в жінки була вершково-біла з ледь-ледь помітними веснянками. Губи — загрозливого блідо-рожевого відтінку. В очах — небезпечна яскрава зелень.