***
Наша п’ятірка мало-помалу роззнайомилася, пізнавши особливості одне одного. Дедан ретельно чистив землю там, де розкладав постіль, — не просто прибирав сучки й каміння, а витоптував кожен жмут трави й кожну грудку землі.
Геспе насвистувала невідомо що, коли думала, ніби її ніхто не слухає, й методично колупалася в зубах після кожної трапези. Мартен не їв м’яса, яке було хоч трішки рожевим, і не пив води, якої не прокип’ятили чи не змішали з вином. Нам він щонайменше двічі на день казав, що не чинити так само — це дурість.
Але Темпі перевершував дивацтвами всіх. Він не дивився мені в очі. Не всміхався. Не хмурився. Не розмовляв.
Відколи ми покинули «Один гріш», Темпі вимовив із власної волі лиш одну репліку: «Дощ зробив би цю дорогу новою дорогою, цей ліс — новим лісом». Він чітко вимовляв кожне слово, ніби роздумував над цією фразою весь день. Наскільки я знав, він міг так і зробити.
Темпі мився як одержимий. Решта нас користувалася лазнею, зупиняючись у якомусь шинку, зате Темпі купався щодня. Якщо поряд траплявся струмок, він купався як уночі, так і після пробудження. В інших випадках мився ганчіркою, використовуючи питну воду.
А ще він двічі на день неодмінно виконував складну, схожу на ритуал розтяжку, ретельно описуючи руками в повітрі якісь фігури й візерунки. Це нагадувало мені повільні придворні танці, які виконують у Модеґу.
Це явно зберігало йому гнучкість, але споглядати це було дивно. Геспе жартувала, що, якщо бандити попросять нас потанцювати, наш духмяний найманець прекрасно нам допоможе. Однак вона говорила це тихо, коли Темпі не чув.
Гадаю, не мені було засуджувати чужі особливості. Вечорами я грав на лютні, якщо не надто стомлювався від ходіння. Насмілюся сказати, що це не покращувало думку інших про мене як тактичного лідера чи арканіста.
Що ближче ми підходили до пункту призначення, то більше я тривожився. З усіх нас дійсно на своєму місці був лише Мартен. Дедан і Геспе гарно показали б себе в бою, та працювати з ними було непросто. Дедан відзначався сварливістю й упертістю. Геспе — лінню. Вона рідко допомагала готувати їжу чи прибирати після їди, якщо її не просили, та й тоді допомагала так неохоче, що це важко було назвати допомогою.
А ще був Темпі, найманий убивця, який не дивився мені в очі й не підтримував розмов. Я був твердо переконаний, що цей найманець може сподіватися на незлу кар’єру в модеґанському театрі…
***
За п’ять днів після виходу із Северена ми дісталися місцевості, в якій відбулися напади. Двадцятимильного відтинку звивистої дороги, що перетинала Елд: жодного містечка, жодного шинку, навіть жодної покинутої ферми. Абсолютно ізольований відтинок королівського шляху посеред нескінченного пралісу. Природного середовища проживання ведмедів, божевільних відлюдників і браконьєрів. Раю для розбійників.
Мартен пішов у розвідку, тимчасом як решта нас отаборилася. Годину по тому він вийшов із-поміж дерев, засапаний, але в доброму гуморі. Запевнив нас, що не знайшов поблизу жодних ознак інших людей.
— Повірити не можу, що захищаю збирачів податків, — буркнув із відразою Дедан. Геспе гортанно реготнула.
— Ти захищаєш цивілізацію, — виправив я. — А ще підтримуєш безпеку на дорогах. До того ж мейр Алверон робить на ці податки дещо важливе, — я всміхнувся. — Скажімо, платить нам.
— А за це борюсь я, — докинув Мартен.
Після вечері я коротко описав єдину стратегію, до якої зміг додуматися за п’ять довгих днів роздумів. Накреслив сучком на землі криву.
— Гаразд. Ось дорога, миль із двадцять дороги.
— Мієль, — промовив тихий голос, який належав Темпі.
— Прошу? — перепитав я. Так я вперше почув щось від нього за півтора дні.
— Міїль? — Темпі вимовляв незнайоме слово з таким сильним акцентом, що я лише за мить зрозумів, що він каже «миль».
— Миль, — чітко промовив я, показав у бік дороги й підняв один палець. — Звідси до дороги одна миля. Сьогодні ми пройшли п’ятнадцять миль.
Він кивнув один раз.
Я знову зосередився на своєму малюнку.
— Можна спокійно вважати, що бандити перебувають не більш як за десять миль від дороги, — я намалював прямокутник довкола свого незугарного начерку дороги. — Отже, нам потрібно обшукати чотириста квадратних миль лісу.
На мить запала тиша: всі засвоювали почуті відомості. Врешті заговорив Темпі:
— Це багато.
Я серйозно кивнув.