— На обшук такої великої території в нас пішов би не один місяць, але ми не конче маємо його проводити, — я додав до свого рисунка ще кілька ліній. — Мартен щодня йтиме в розвідку попереду нас, — підвів погляд на Мартена. — Скільки території ти можеш спокійно подолати за день?
Він ненадовго замислився, оглядаючи дерева довкола нас.
— У лісі? Коли підліску так багато? Десь із квадратну милю.
— А скільки, якщо бути обережним?
Він усміхнувся.
— Я завжди обережний.
Я кивнув і накреслив лінію, паралельну дорозі.
— Мартен розвідуватиме ділянку десь із пів милі завширшки приблизно за милю від дороги. Виглядатиме їхній табір або їхніх вартових, щоб решта нас не наскочила на них ненароком.
Геспе похитала головою.
— Так не годиться. Не будуть вони так близько до дороги. Якщо вони бажають залишатися непомітними, то будуть далі. Не менш як за дві-три милі.
Дедан кивнув.
— Особисто я відійшов би не менш як на чотири милі від дороги, перш ніж зупинитися й заходитися вбивати людей.
— Я теж так думаю, — підтакнув я. — Але вони мусять рано чи пізно підійти до дороги. Вони мусять ставити дозорців і ходити туди-сюди, щоб нападати із засідок. Їм треба поповнювати запаси. Оскільки вони тут уже кілька місяців, є шанси, що вони проторували якусь стежку.
Я трохи деталізував свою земляну мапу сучком.
— Після розвідки Мартена двоє з нас здійснюватимуть ретельний пошук за ним. Ми вивчимо вузьку смужку лісу, шукаючи там якихось ознак їхньої стежки. Решта двоє наглядатимуть за табором.
Ми можемо долати близько двох миль за день. Почнемо з північного боку дороги, а пошук вестимемо із заходу на схід. Якщо не знайдемо стежки, перейдемо на південний бік дороги та йтимемо назад — зі сходу на захід, — я закінчив малювати на землі й відступив. — Ми знайдемо їхній шлях за один виток. Чи, може, за два — залежно від того, як нам пощастить, — відхилився назад і встромив свій сучок у землю.
Дедан похмуро дивився на незугарну мапу.
— Нам знадобиться більше запасів.
Я кивнув.
— Ми що п’ять днів пересуватимемо табір. Двоє з нас вертатимуться до Кроссона по запаси. Ще двоє пересуватимуть табір. Мартен відпочиватиме.
Той заговорив:
— А ще доведеться надалі бути обережними з багаттями. Запах диму викаже нас, якщо ми будемо з навітряного боку від них.
Я кивнув.
— Нам щоночі буде потрібне кострище, а ще треба буде виглядати дерева ренел, — поглянув на Мартена. — Ти ж знаєш, який на вигляд ренел?
На його обличчі відбився подив.
Геспе по черзі глянула на кожного з нас і спитала:
— Що таке ренел?
— Це дерево, — пояснив Мартен. — Добре підходить для багать. Палає чисто й жарко. Практично не димить і майже не смердить димом.
— Навіть коли деревина зелена, — додав я. — Те саме стосується листя. Корисна штука. Росте воно не всюди, але тут я їх бачив.
— Звідки такий міський хлопака, як ти, знає щось таке? — поцікавився Дедан.
— Дещо знати — це моя робота, — серйозно сказав я. — Та й чого це ти думаєш, ніби я виріс у місті?
Дедан знизав плечима й відвів погляд.
— Віднині й надалі нам слід палити лише це дерево, — продовжив я. — Якщо його буде обмаль, берегтимемо дерево для приготування їжі. Якщо його не буде, доведеться їсти холодне. Тож пильнуйте.
Усі закивали. Темпі кивнув трохи пізніше за інших.
— І останнє: варто узгодити свої легенди на випадок, якщо бандити натраплять на нас, поки ми їх шукатимемо, — я показав на Мартена. — Що ти скажеш, якщо хтось застукає тебе під час розвідки?
Він явно здивувався, та відповів практично без вагань.
— Я браконьєр, — показав на лук зі знятою тятивою, який притулив до дерева. — Це буде недалеко від правди.
— А звідки ти?
Ледь помітне вагання.
— Із Кроссона, всього за день шляху на захід.
— А звати тебе як?
— М-Меріс, — зніяковіло проказав він. Дедан розсміявся.
Я всміхнувся.
— Не бреши про своє ім’я. Це важко робити переконливо. Якщо тебе спіймають і відпустять, то нічого. Просто не веди їх до нашого табору. Якщо вони захочуть узяти тебе із собою, скористайся цим. Удай, ніби хочеш до них приєднатися. Не намагайся тікати.
Мартен явно збентежився.
— Мені просто лишатися з ними?
Я кивнув.
— Якщо вони подумають, ніби ти дурний, то очікуватимуть від тебе втечі в першу ніч. Якщо тебе вважатимуть за розумного, то очікуватимуть утечі в другу. Однак до третьої ночі тобі мають почати трохи довіряти. Зачекай до опівночі, а тоді влаштуй якусь колотнечу. Підпали кілька наметів абощо. Ми чекатимемо на сум’яття й розгромимо їх іззовні.