— Я поговорю з ним про це, — пообіцяв я іншим. Я підозрював, що якщо Темпі соромиться своєї атурської, то без сторонніх наша розмова мине спокійніше. — І дізнаюся, що він робитиме, якщо натрапить на бандитів. А ви можете йти влаштовуватися та братися за вечерю.
Всі троє кинулися геть, бажаючи зайняти найкращі місця для сну. Темпі провів їх поглядом, а тоді знову повернувся до мене. Опустив погляд на землю й ледь помітно човгнув назад.
— Темпі!
Він схилив голову набік і поглянув на мене.
— Нам треба поговорити про твій одяг.
Щойно я заговорив, це сталося знову. Його увага поступово відвернулася від мене, а погляд опустився й перейшов убік. Наче Темпі не бажав послухати по-справжньому. Наче він був ображеною дитиною.
Мені не треба розповідати, як виводять із себе намагання завести розмову з людиною, що не дивиться вам у вічі. Та все ж я не міг дозволити собі ображатися чи відкладати цю розмову. Я вже й так надто довго її затримував.
— Темпі, — я переборов сильне бажання поклацати пальцями, щоб знову привернути до себе його увагу. — В тебе червоний одяг, — промовив я, намагаючись говорити максимально просто. — Добре видимий. Небезпечний.
Одну довгу мить він ніяк не реагував. А тоді його блідий погляд стрімко піднісся до мого, і Темпі кивнув — просто взяв і хитнув головою.
У мене зародилася жахлива підозра: можливо, він насправді не розуміє, що ми робимо тут, в Елді.
— Темпі, ти знаєш, що ми робимо тут, у лісі?
Він перевів погляд на мій неоковирний ескіз на землі, а тоді — знову на мене. Знизав плечима й невизначено змахнув обома руками.
— Як це — багато, але не всі?
Спершу я подумав, що він ставить якесь дивне філософське запитання, а тоді збагнув, що Темпі хоче почути певне слово. Я підніс руку і взявся за два пальці.
— Частина? — взявся за три пальці. — Більша частина?
Темпі уважно простежив за моїми руками й кивнув.
— Більша частина, — заговорив він, вовтузячись. — Я знаю більшу частину. Розмови — це швидко.
— Ми шукаємо людей, — його погляд ковзнув убік, щойно я заговорив, і я ледве втримався від зітхання. — Ми намагаємося знайти людей.
Кивок.
— Так. Полюємо на людей, — на слові «полюємо» він зробив наголос. — Полюємо на вісанта.
Принаймні він знав, чому ми сюди прийшли…
— Червоний? — я простягнув руку й помацав червоні шкіряні ремінці, що притискали до його тіла тканину сорочки. Матеріал виявився напрочуд м’яким. — Для полювання? Ти маєш інший одяг? Не червоний?
Темпі, вовтузячись, опустив погляд на своє вбрання. Тоді кивнув, пішов до свого клунка й витягнув сорочку з простого сірого домотканого полотна. Продемонстрував її мені.
— Для полювання. Але не бою.
Я не розумів достоту, в чому полягає відмінність, але був готовий тимчасово махнути на неї рукою.
— Що ти робитимеш, якщо тебе знайдуть у лісі вісанта? — запитав я. — Говоритимеш чи битимешся?
Темпі неначе замислився на мить.
— Говорю погано, — визнав він. — Вісанта? Битимуся.
Я кивнув.
— Один бандит — бийся. Двоє — говори.
Він знизав плечима.
— Можу битися з двома.
— Битися й перемагати?
Темпі знову безтурботно знизав плечима й показав на Дедана, який ретельно збирав сучки з дерну.
— Як він? Три чи чотири, — простягнув руку долонею догори, неначе пропонуючи мені щось. — Якщо бандити три, б’юся. Якщо чотири, пробую говорити найкраще. Чекаю до трьох ночей. А тоді… — зробив дивний вигадливий жест обома руками. — Вогонь у наметах.
Я розслабився, радіючи, що Темпі сприйняв нашу давнішу розмову.
— Так. Добре. Дякую.
Ми вп’ятьох тихо повечеряли супом, хлібом і доволі простеньким тягучим сиром, який купили у Кроссоні. Дедан і Геспе влаштували товариську суперечку, а я разом із Мартеном роздумував про те, якої погоди можна очікувати в найближчі кілька днів.
Поза тим ніхто особливо не теревенив. Двоє з нас уже дійшли до бійки. Ми подолали сотню миль від Северена, і всі ми розуміли, яка невесела робота чекає попереду.
— Стривай, — промовив Мартен. — А що, як упіймають тебе? — він підвів погляд на мене. — Ми всі маємо план на той випадок, якщо бандити знайдуть нас. Ми йдемо з ними, а ти відстежуєш нас на третій день.
Я кивнув.
— І не забудь про відвертання уваги.
Мартен набув стривоженого вигляду.
— Але що, як упіймають тебе? Я не володію чарами. Не можу гарантувати, що зумію відстежити їх до третьої ночі. Це, звісно, ймовірно. Але відстежування — річ непевна…