Він якось дивно позирнув на паличку.
— Як саме це допоможе?
— Коли нам знадобиться твоя думка щодо якоїсь знахідки, я зроблю так. — Я зосередився, пробурмотів зв’язування й посунув свою половину сучка.
Мартен підскочив на два фути вгору й відскочив на п’ять назад, упустивши паличку. Слід віддати йому належне: він не закричав.
— Десять тисяч чортів, що це було?! — процідив Мартен, розминаючи долоню.
Його реакція заскочила мене зненацька, і в мене самого калатало серце.
— Мартене, вибач. Це просто трохи симпатії, — я помітив зморшку в нього між бровами та змінив підхід. — Просто маленькі чари. Це наче шматочок чарівного шпагату, яким я зв’язую два предмети.
Я уявив, як проковтнув би язика Елкса Дал, почувши цей опис, але повів далі:
— Я можу зв’язати ці предмети докупи, щоб, потягнувши за свій… — я перейшов туди, де лежала на землі його половинка сучка. Підніс свою половинку, і та половинка, що лежала на землі, піднялася в повітря.
Моя демонстрація досягла бажаного ефекту. Рухаючись разом, два сучки скидалися на найпримітивнішу, найпонурішу маріонетку на світі. Лякатися там було нічого.
— Це просто схоже на невидимий шпагат, тільки не заплутується й ні за що не чіпляється.
— А як сильно воно тягнутиме за мене? — насторожено запитав Мартен. — Я не хочу, щоб воно зірвало мене з дерева під час розвідки.
— На другому кінці шпагату лише я, — запевнив я. — Я просто трохи ним потрушу. Наче поплавцем на волосіні.
Мартен припинив крутити руку і трохи розслабився.
— Це просто заскочило мене зненацька, та й усе, — промовив він.
— Це я винен, — відказав я. — Треба було тебе попередити.
Я взяв сучок, поводячись із ним демонстративно невимушено. Наче то був звичайнісінький сучок і не більше. Звісно, він і не був нічим більшим за звичайнісінький сучок, але в цьому Мартена треба було переконати. Як казав Теккам, на світі немає нічого складнішого, ніж переконати людину в незнайомій їй істині.
***
Мартен показав нам, як розпізнати посунуте листя чи хвою, як упізнати каміння, по якому ходили, як визначити, чи не причавили мох або лишайник чиїсь ноги.
Старий мисливець виявився дивовижно добрим учителем. Пояснював небагатослівно, не розмовляв із нами зверхньо й не виступав проти запитань. Йому не заважали навіть проблеми Темпі з мовою.
І все одно на це пішло кілька годин. Цілих пів дня. А тоді, коли я вже думав, що ми нарешті закінчили, Мартен розвернув нас і повів назад, до табору.
— Тут ми вже ходили, — сказав я. — Якщо вже тренуватися, то варто тренуватися в потрібному напрямку.
Мартен зігнорував мене й пішов далі.
— Скажіть мені, що ви бачите.
Двадцять кроків по тому Темпі показав рукою та промовив:
— Мох. Моя нога. Я ходив.
Мене осінило, і я почав бачити всі сліди, які залишили ми з Темпі. Наступні три години Мартен вів нас назад між дерев, улаштувавши нам справжнє приниження й крок за кроком показуючи все, чим ми виказували свою присутність: потертість на лишайнику на стовбурі дерева, свіжий уламок каменю, перевернуті соснові голки, що змінили колір.
Найгіршими ж були пів десятка яскраво-зелених листків, які лежали роздерті на землі охайним півколом. Мартен здійняв брову, і я зашарівся. Я зірвав їх із куща неподалік і машинально роздер, слухаючи Мартена.
— Добре думайте та ступайте обережно, — сказав він. — І наглядайте один за одним, — по черзі глянув на Темпі й на мене. — Ми зараз граємо в небезпечну гру.
Відтак Мартен показав нам, як замітати за собою сліди. Невдовзі стало очевидно, що погано прихований знак часто більше впадає в око, ніж просто покинутий. Тож наступні дві години ми навчалися приховувати свої помилки й виявляти помилки, які спробували приховати інші.
Лише тоді, коли вже почало вечоріти, ми з Темпі почали обшукувати цю ділянку лісу, ширшу за більшість баронств. Ми йшли поряд, петляючи туди-сюди й шукаючи будь-яких ознак стежки, якою користувалися бандити.
Я подумав про довгі дні, що ще чекали попереду. Раніше я гадав, що пошуки в Архівах утомлюють. Але порівняно з пошуком зламаної гілочки на такій великій ділянці лісу полювання на ґрам здавалося схожим на похід до пекарні по булочку.
У Архівах я мав змогу робити несподівані відкриття. В Архівах у мене були друзі — спілкування, жарти, ніжність. А скоса поглядаючи на Темпі, я усвідомив, що можу порахувати слова, які він вимовив за день (двадцять чотири), і кількість разів, коли він перехопив мій погляд (тричі).