Скільки часу на це піде? Десять днів? Двадцять? Тейлу милосердний, чи зможу я провести тут місяць, не збожеволівши?
Коли я, охоплений такими думками, побачив відламану від дерева кору та жмут зігнутої не в той бік трави, мені враз полегшало на серці.
Не бажаючи тішити себе марними надіями, я жестом підкликав Темпі.
— Бачиш тут щось?
Він кивнув, вовтузячись із комірцем сорочки, а тоді показав на траву, яку я помітив. Відтак показав на подряпану ділянку оголеного кореня, якої я не завважив.
Мало не знепритомнівши від захвату, я витягнув дубовий сучок і подав сигнал Мартенові. Ворухнув сучком дуже обережно, бо не бажав довести Мартена до нової паніки.
Він вийшов із-поміж дерев усього за дві хвилини, та за цей час я вже виснував три плани відстеження та вбивства бандитів, склав п’ять вибачень перед Денною й вирішив, що, повернувшись до Северена, пожертвую грошей тейлінській церкві на знак подяки за це реальне диво.
Я очікував, що Мартен буде роздратований тим, що ми покликали його так скоро. Однак, коли він опинився поряд із нами, обличчя в нього було цілком спокійне.
Я показав на траву, кору й корінь.
— Останній зауважив Темпі, — пояснив я, визнаючи його безперечну заслугу.
— Добре, — серйозно промовив Мартен. — Гарна робота. А ще отам є зігнута гілка, — показав він за кілька кроків праворуч.
Я повернувся в той бік, у який, схоже, йшла стежка, і сказав:
— Є шанси, що бандити будуть на північ звідси. Далі від дороги. Як гадаєш, зараз краще було б трохи порозвідувати чи зачекати до завтра, поки ми освіжимося?
Мартен примружився на мене.
— Боже милостивий, хлопче… Це ж насправді не ознаки стежки. Такі очевидні, такі скупчені, — він зміряв мене довгим поглядом. — Їх залишив я. Мені треба було пересвідчитися, що ви не осліпнете за кілька хвилин пошуків.
Мій захват вирвався у мене з грудей і впав кудись у район п’ят, де розбився, наче скинутий із високої полиці слоїк. Вираз обличчя в мене, напевно, був жалюгідний, бо Мартен винувато мені всміхнувся.
— Вибач. Треба було тобі сказати. Я щодня робитиму це час від часу. Це єдиний спосіб залишатися пильними. Розумієш, я ж уже не вперше шукаю щось у копиці сіна.
***
Коли ми покликали Мартена втретє, він запропонував укласти парі. Ми з Темпі виграватимемо півгріш щоразу, коли знаходитимемо якийсь знак, а він виграватиме срібний біт щоразу, коли ми пропускатимемо знак. Я радісно вхопився за пропозицію. Вона не просто допомогла б нам залишатись уважними. Ставки п’ять до одного — це ще й видавалося вельми щедрим.
Завдяки цьому решта дня минула швидко. Ми з Темпі пропустили кілька знаків: посунуту колоду, трохи розсіяного листя й розірване павутиння. Я гадав, що останнє дещо несправедливо, але все одно, коли ми подалися ввечері назад до табору, Темпі та я випереджали Мартена на два гроші.
За вечерею Мартен розповів історію про юного вдовиченка, який пішов із дому шукати долі. Мідник продав йому пару чарівних чобіт, що допомогли хлопцеві врятувати принцесу з вежі високо в горах.
Дедан кивав, не припиняючи їсти й усміхаючись так, ніби вже чув таку. Геспе, ідеальна слухачка, то сміялася, то охала. Темпі сидів нерухомо, склавши руки на колінах і не виказуючи того нервового занепокоєння, якого я звик від нього очікувати. Таким він і лишався до кінця оповіді — слухав, поки його вечеря холонула.
Історія була добра. Там були голодний велетень і гра в загадки. Але вдовиченко був розумний і зрештою таки повернув принцесу й одружився з нею. Історія була знайома, і вона нагадала мені про давно минулі дні, коли я ще мав дім, родину.
Розділ вісімдесятий. Тон
Наступного дня Мартен пішов разом із Геспе й Деданом, тоді як ми з Темпі залишилися наглядати за табором.
Оскільки зайняти час було більше нічим, я почав збирати хмиз про запас. Тоді пошукав серед підліску корисних трав і приніс води із джерела неподалік. Відтак заходився розпаковувати, сортувати й перекладати все, що лежало в моїй дорожній торбі.
Темпі, розібравши свій меч, ретельно чистив і змащував усі його деталі. Знудженим він не здавався, однак він завжди здавався ніяким.
До опівдня я мало не збожеволів від нудьги. Був би радий почитати, та не взяв із собою книжки. Був би радий пришити до свого потертого плаща внутрішні кишені, та не мав зайвої тканини. Був би радий пограти на лютні, та артистична лютня призначена для музикування, чутного в гамірній пивниці. А тут її звуки могли розходитися на багато миль.