— Так. Так. Я знаю, що таке злягання.
Дедан усміхнувся.
— Так вона й убиває чоловіків.
На якусь мить Темпі став іще невиразнішим, аніж зазвичай, а далі на його обличчі поволі відбився жах. Ні, не жах — відверта огида й відраза, які ще більше впадали в око через те, що зазвичай його лице не виражало геть нічого. Долоня, яку він тримав ізбоку, стиснулася, зробивши кілька незнайомих жестів.
— Як? — видушив він із себе.
Дедан зібрався щось сказати, а тоді зупинився. Відтак зібрався показати щось рукою та знову спинився, присоромлено глипаючи на Геспе.
Геспе гортанно реготнула й повернулася до Темпі. Замислилася на мить, а тоді вдала, ніби тримає когось у обіймах і цілує. Відтак заходилася ритмічно стукати по своїх грудях, імітуючи серцебиття. Била дедалі швидше, а тоді зупинилася, стиснувши долоню в кулак і вирячивши очі. Напружилася всім тілом, а затим обм’якла, повісивши голову набік.
Дедан засміявся й поаплодував їй.
— Ось воно. Але іноді… — він потицяв себе у скроню, а тоді клацнув пальцями, скосив очі до перенісся й висолопив язика. — Божевілля.
Темпі розслабився.
— А… — вимовив він. Йому явно полегшало на серці. — Добре. Так.
Дедан кивнув і повернувся до своєї оповіді.
— Так. Фелуріян. Найбільше бажання всіх чоловіків. Незрівнянна краса, — заради Темпі він удав, ніби розчісує довге волосся.
— Двадцять років тому батько й дядько цього хлопаки полювали на цій-таки ділянці лісу, коли сонце почало сідати. Вони затрималися на довше, ніж варто було, а тоді вирішили податися додому навпростець через ліс, а не скористатися дорогою, як нормальні люди.
Зайшовши не надто далеко, вони почули на віддалі спів. Пішли на нього, бо подумали, що опинилися близько до дороги, та замість неї опинилися на краю маленької галявинки. А там стояла Фелуріян і тихенько співала сама до себе:
Кей-Ланіон Лугіаль
ді марі Фелануа
Креата Ту к’яр
ту аларан ді
Дірелла. Амауен.
Лоесі ан деліан
ту ніа вор руглан
Фелуріян тей.
Хоча Дедан відтворював мелодію грубо, я здригнувся від її звучання. Мелодія була моторошна, зворушлива й геть незнайома. Мови я також не впізнавав. Анітрішечки.
Побачивши мою реакцію, Дедан кивнув.
— Оповідь хлопаки здається правдивою передусім завдяки цій пісні. Я геть не розумію цих слів, але вони застрягли у мене в голові, хоча він проспівав її лише раз.
Отож двоє братів стали поряд на краю галявини. І завдяки місяцю бачили так, ніби діло було опівдні, а не вночі. На Фелуріян не було ні клаптика одежі, і хоча волосся в неї було майже до пояса, було добре видно, що вона гола, як той місяць.
Я завжди полюбляв історії про Фелуріян, але від швидкого погляду на Геспе моє приємне передчуття охололо. Вона стежила за Деданом і, поки він говорив, примружила очі.
Дедан цього не бачив.
— Вона була висока, з довгими граційними ногами. Стан у неї був тонкий, стегна — округлі, наче жадали дотику чиєїсь руки. Живіт — ідеальний і гладенький, наче бездоганний шматок березової кори, а вм’ятинка її пупа здавалася створеною для цілунків.
Очі Геспе вже перетворилися на загрозливі щілини. Але ще більш промовистими були її вуста, що стиснулися в тонку пряму риску. Ось вам невеличка порада. Якщо колись побачите таке обличчя в жінки, негайно замовкніть і сидіть тихесенько. Ситуації це, може, й не виправить, але так ви принаймні її не погіршите.
На жаль, Дедан продовжив, розмахуючи товстими руками при світлі вогню.
— Груди в неї були повні й округлі, наче персики, які ждуть, коли їх зірвуть із дерева. Навіть заздрісний місяць, який у всього краде барви, не міг приховати рожевого…
Геспе пирхнула з огидою й зіп’ялася на ноги.
— Тоді я просто піду, — сказала вона. В її голосі відчувався такий холод, що його помітив навіть Дедан.
— Що таке? — він підвів погляд на неї, досі тримаючи руки перед собою: застиг, тримаючись за уявні груди.
Геспе кинулася геть, бурмочучи собі під носа.
Дедан важко опустив долоні на коліна. Його обличчя за мить стало зі спантеличеного ображеним, а з ображеного — сердитим. Ще за мить він звівся на ноги, грубо струшуючи зі штанів уламки листя й гілля та бурмочучи собі під носа. Підібравши ковдри, подався на той бік галявинки.
— У кінці обидва брати погналися за нею, а батько хлопця відстав? — запитав я.
Дедан озирнувся на мене.
— Отже, ти вже чув це. Міг би зупинити мене, якщо не…