Мартен обвів нас змовницьким поглядом.
— Розумієте, Скіфус знав, що скриня замкнена й має лиш один ключ. А той ключ лежав у нього в кишені. Тож Таборлін підійшов до скрині, та вона була замкнена. Тоді Скіфус засміявся, а з ним і кілька вартових.
Це розізлило Таборліна. І, перш ніж хтось із них устиг щось вдіяти, він ударив по кришці скрині долонею й вигукнув: «Едро!» Скриня розчахнулася, і він схопив свій плащ без конкретного кольору, а тоді закутався в нього.
Мартен знову прокашлявся.
— Перепрошую, — сказав він і зупинився, щоб іще раз добре попити.
Геспе повернулася до Дедана.
— Як гадаєш, якого кольору був плащ Таборліна?
Дедан трохи наморщив лоба, неначе зібрався насупитися.
— Про що ти? Він не має конкретного кольору, як і було сказано.
Геспе стиснула вуста.
— Я знаю. Але який він має вигляд у тебе в голові, коли ти про нього думаєш? Ти ж маєш якось його уявляти, хіба ні?
Дедан на мить набув задумливого вигляду, а тоді сказав:
— Я завжди уявляв його якимось мерехтливим. Наче бруківка біля воскобійні після сильного дощу.
— А я завжди думала, що він брудно-сірий, — відповіла Геспе. — Ніби вицвілий від постійного носіння в дорозі.
— Логічно, — сказав Дедан, і я побачив, як обличчя Геспе знову стало лагідним.
— Білий, — вставив Темпі. — Я думаю, білий. Не колір.
— Я завжди думав, що він якийсь блідий, небесно-блакитний, — зізнався Мартен і стенув плечима. — Знаю, безглуздо. Просто так уже його уявляю.
Всі повернулися до мене.
— Іноді я уявляю його схожим на стьобану ковдру, — промовив я. — Повністю зшитим із клаптів, купи різнобарвних ганчірок і обрізків. Але зазвичай уявляю його темним. Наче він справді має певний колір, але він надто темний, щоб його хтось побачив.
Коли я був молодшим, від історій про Таборліна в мене зачудовано округлювались очі. Тепер же, знаючи правду про магію, я насолоджувався ними інакше, відчуваючи щось середнє між ностальгією й веселістю.
Однак особливе місце в моєму серці належало плащу Таборліна, що не мав конкретного кольору. В його жезлі містилася значна частина його сили. Його меч був смертоносним. Його ключ, монета і свічка були цінними знаряддями. Але Таборліновою сутністю був плащ. Він у разі потреби правив за маскування, допомагав ховатися, коли Таборлін був у біді. Захищав його. Від дощу. Від стріл. Від вогню.
У ньому Таборлін міг щось ховати, і він мав багато кишень із чудовими речами всередині. Ножем. Іграшкою для дитини. Квіткою для дами. Усе, чого потребував Таборлін, містилося десь у його плащі без конкретного кольору. Саме через ці історії я дуже просив у мами свій перший плащ, як був малий…
Я теж закутався у плащ. Отой паршивий, потертий, вицвілий плащ, який мені дав під час обміну мідник. Під час одного з наших походів до Кроссона по запаси я роздобув трохи тканини й нашив ізсередини кілька неоковирних кишень. Однак це все одно було кепською заміною моєму насичено-багряному плащу чи тому чудовому чорно-зеленому, який мені замовила Фела.
Мартен знову прокашлявся й повернувся до своєї оповіді.
— Отож Таборлін ударив по скрині долонею й вигукнув: «Едро!» Кришка скрині розчахнулась, і він схопив свій плащ без конкретного кольору та свій жезл. Він прикликав великі колючі блискавиці й убив двадцятьох вартових. Тоді прикликав стіну з вогню й убив іще двадцятьох. Ті, хто зосталися, покидали мечі й голосно заблагали про милосердя.
Відтак Таборлін забрав зі скрині решту своїх речей. Дістав свої ключ і монету й надійно їх заховав. А наостанок витягнув свій мідний меч, Ск’ялдрін, і повісив…
— Що? — перебив його зі сміхом Дедан. — Йолопе. Меч Таборліна не був мідний.
— Стулися, Дене, — різко відповів Мартен, ображений цим втручанням. — Він був мідний, і навіть дуже.
— Сам стулися, — відказав Дедан. — Мідний меч — де це таке чувано? Мідь не залишалася б гострою. Це було б усе одно що намагатися вбити когось великим грошем.
Тут розсміялася Геспе.
— Меч, напевно, був срібний. Не думаєш, Мартене?
— Меч був мідний, — наполіг Мартен.
— На початку його діянь, може, й так, — голосно шепнув Дедан до Геспе. — Таборлін міг дозволити собі лише мідний меч.
Мартен сердито зиркнув на парочку.
— Мідний, хай вам грець. Якщо вам не подобається, можете просто вгадати кінець, — він схрестив руки на грудях.
— Гаразд, — озвався Дедан. — Квоут може нам його підказати. Може, він і щеня, але вміє розказати історію як годиться. Мідний меч, щоб я так жив.
— Насправді, — зауважив я, — я хотів би почути кінець історії Мартена.