Чоловік кинув ложку в порожню миску та звівся на ноги.
— Можете сидіти тут — мені байдуже, — сказав він. — Я пробув тут шість днів, і на моїй пам’яті проїхало всього чотири фургони. Та й тільки ідіот подався б на північ за поденну плату.
Він узяв великий клунок і закинув його собі на плечі.
— І зараз щезає стільки людей, що тільки ідіот шукав би ще допомоги в такому місці. Ось що я зараз скажу задарма: половина з цих смердючих покидьків, либонь, перерізала б тобі горлянку вже на першу ніч у дорозі.
Плечистий чоловік із буйною чорною бородою, що стояв біля шинкваса, глузливо засміявся.
— Як не годен кидати кості, не ліпи з мене харциза, свинтусе, — відповів він із сильним північним акцентом. — Ше раз шось таке бовкнеш — і я дам тобі вдвічі більше, ніж тобі дісталося вчора. Ше й з відсотками.
Чоловік, із яким розмовляв я, зробив жест, для розуміння якого не конче треба бути адемом, і подався за двері. Бородань розсміявся.
Тут нагодилася наша випивка. Темпі вихилив половину свого віскі одним ковтком і протяжно, вдоволено зітхнув, згорбившись на стільці. Я надпив сидр. Раніше я сподівався пограти годину-дві в обмін на трапезу. Але мені бракувало дурості грати в залі, в якій сиділи лише роздратовані найманці.
Ясна річ, я міг би й пограти. За годину змусив би їх сміятись і співати. За дві міг би змусити їх плакати в пиво й вибачатися перед служницею. Але не за вартість однієї трапези. І лише не маючи кращих варіантів. Ота зала пахла бідою. Там назрівала бійка. Про це здогадався б усякий мандрівний артист, який недурно їсть свій хліб.
Плечистий чоловік узяв дерев’яний кухоль і з награною невимушеністю підійшов до нашого столика, а тоді відсунув для себе стілець. Широко, нещиро всміхнувся крізь густу чорну бороду та простягнув руку в бік Темпі.
— Здоров будь, — проказав він так голосно, що його міг почути весь шинок. — Я звусь Тем. А ти?
Темпі простягнув руку й потиснув йому долоню. Його долоня у величезному волохатому лапищі другого чоловіка здавалася дрібною та блідою.
— Темпі.
Тем усміхнувся йому.
— І шо ви робите в місті?
— Просто проходимо тут, — відповів я. — Зустрілися в дорозі, а він зволив піти зі мною.
Тем зневажливо зміряв мене поглядом.
— Я не до тебе звертався, хлопче, — прогарчав він. — Шануй кращих за себе.
Темпі змовчав, споглядаючи здорованя з тим самим спокійним уважним обличчям, із яким ходив завжди. Я побачив, як він підніс лівицю до вуха в незнайомому мені жесті.
Тем випив трохи, не зводячи погляду з Темпі. Коли він опустив кухоль, темне волосся довкола його рота було мокре. Тем витер його, провівши передпліччям по обличчю.
— Завше хтів знати… — заговорив він так голосно, що його слова рознеслися по всій залі. — От ти адем. Кіко заробляють такі файні хлопи, як ти?
Темпі повернувся до мене, злегка схиливши голову набік. Я зрозумів, що він, напевно, не розбирає сильного акценту чолов’яги.
— Він хоче знати, скільки грошей ти заробляєш, — пояснив я.
Темпі поворушив однією долонею.
— Складно.
Тем перехилився через столик.
— А якби тебе найняли охороняти караван? Кіко ти взяв би за день?
— Два йоти, — знизав плечима Темпі. — Три.
Тем демонстративно реготнув — так голосно, що я відчув запах його дихання. Думав, що воно буде смердючим, але воно не смерділо. Від нього пахло сидром, солодким і зі спеціями.
— Чули, хлопи? — крикнув він через плече. — Три йоти на день. А він же ледве патякає!
Майже всі вже й так дивились і слухали, і ці відомості викликали по всій залі тихе роздратоване бурмотіння.
Тем знову повернувся до столика.
— Більшість із нас дістає один гріш на день — якшо, звісно, взагалі має роботу. Я дістаю два, бо гарно вправляюся з кіньми й можу за потреби підняти задок фургона, — він покрутив широкими плечима. — А ти вартий двайцятьох у бійці?
Не знаю, що з цього зрозумів Темпі, але останнє запитання він, схоже, зрозумів незле.
— Двадцятьох? — він окинув усе довкола оцінювальним поглядом. — Ні. Чотирьох, — невпевнено поводи´в уперед-назад розчепіреною долонею. — П’ятьох.
Від цього атмосфера в залі не покращилася. Тем похитав головою в утрируваній задумі.
— Навіть якби я тобі повірив, — сказав він, — тоді виходить, шо ти маєш заробляти штири чи п’ять грошів на день. Не двайцять. Ш…
Я максимально улесливо всміхнувся і втрутився в розмову.
— Послухай, я…
Тем гепнув кухлем по стільниці, і в повітря полетіли бризки сидру. Загрозливо позирнув на мене — без крихти фальшивої грайливості, яку він демонстрував Темпі.