— Молодець! — голосно сказав він Темпі й засміявся. — Ніхто не подумає про тебе гірше, якщо ти трохи почастуєш Тема чоботом, поки він лежить. Господь свідок, він і сам не раз так робив.
Темпі опустив погляд, неначе замислившись про це, а тоді похитав головою й тихо пішов назад до нашого столика. Всі присутні досі стежили за ним, але погляди в них вже й близько не були такі похмурі.
Темпі повернувся до столика.
— Ти пильнував мою спину?
Я отетеріло поглянув на нього, а тоді кивнув.
— Що ти бачив?
Лише тоді я зрозумів, що Темпі мав на увазі насправді.
— Твоя спина була дуже прямою.
«Схвалення».
— Твоя спина не пряма, — він показав розправлену долоню, схиливши її набік. — Тому і шпортаєшся в кетані. Це… — Темпі замовк, опустивши погляд, бо помітив мій ніж, наполовину захований у подертому плащі. Нахмурився. Справді нахмурив обличчя. Так я вперше побачив, як Темпі це робить, і це дивовижно лякало.
— Про це ми поговоримо згодом, — сказав він і показав рукою збоку: «Дуже сильне несхвалення».
Почуваючись вилаяним сильніше, ніж після години на рогах, я схилив голову та прибрав ніж.
***
Коли ми пройшли кілька годин мовчки з важкими від запасів клунками, Темпі нарешті заговорив.
— Є одна річ, якої я мушу тебе навчити. — «Серйозно».
— Завжди радий повчитися, — відповів я, зробивши жест, що, як я сподівався, означав «щирість».
Темпі відійшов до узбіччя, опустив свій важкий клунок і сів на траву.
— Ми маємо поговорити про летані.
Я ледве втримався, щоб не зблиснути раптовою, одурілою усмішкою. Я вже давно хотів порушити цю тему, бо ми стали набагато ближчі, ніж тоді, коли я спитав Темпі вперше. Однак мені не хотілося ризикувати знов його образити.
Якусь мить я сидів тихо — не лише для того, щоб зберегти самовладання, а й щоб показати Темпі, що ставлюся до цієї теми з повагою.
— Летані, — обережно повторив я. — Ти казав, що я не маю питати про нього.
— Отже, ти не маєш. Зараз — можливо. Я… — «Невпевненість». — Мене тягне в багато боків. Але тепер питання можна.
Я зачекав іще якусь мить, щоб побачити, чи продовжить він самостійно. Він не продовжив, і я поставив очевидне запитання:
— Що таке летані?
«Серйозно». Одну довгу мить Темпі дивився на мене, а тоді раптом вибухнув сміхом.
— Не знаю. І не можу тобі сказати, — засміявся знову. «Применшення». — Та все ж ми маємо про нього поговорити.
Я завагався, думаючи, чи це не один із його дивних жартів, яких я, здається, ніколи не розумів.
— Складно, — додав він. — Важко моєю рідною мовою. А твоєю? — «Досада». — Розкажи, що ти знаєш про летані.
Я спробував уявити, як можна описати те, що я чув про летані, послуговуючись лише тими словами, які він знає.
— Я чув, що летані — це така секретна штука, яка робить адемів сильними.
Темпі кивнув.
— Так. Це правда.
— Кажуть, той, хто знає летані, не може програти в бою.
Знову кивок.
Я захитав головою, бо знав, що не висловлюю своєї думки дохідливо.
— Кажуть, летані — це таємна сила. Адеми тримають свої слова в собі, — я вдав, ніби гребу щось до свого тіла і тримаю це при собі. — А потім ці слова стають як деревина у вогні. Цей словесний вогонь робить адемів дуже сильними. Дуже швидкими. Зі шкірою як залізо. Ось чому ви можете битися з багатьма й перемагати.
Темпі уважно поглянув на мене. Зробив жест, якого я не впізнав.
— Це божевільні балачки, — врешті сказав він. — Це ж правильне слово? «Божевільні»? — він висолопив язика й закотив очі, а тоді поворушив пальцями збоку від голови.
Я мимоволі нервово засміявся, побачивши цю демонстрацію.
— Так. Саме божевільні. А ще — ненормальні.
— Тоді те, що ти казав, божевільне, а також ненормальне.
— Але те, що я бачив сьогодні… — продовжив я. — Твій ніс не зламався від удару чоловічою головою. Це неприродно.
Темпі похитав головою, зіп’явшись на ноги.
— Нумо. Встань.
Я підвівся, і Темпі наблизився до мене.
— Ударити головою — це розумно. Це швидко. Можна заскочити зненацька, якщо супротивник не готовий. Але я не не готовий.
Він підступив іще ближче — так, що ми мало не зіткнулися грудьми.
— Ти гучний чоловік, — сказав Темпі. — Голова в тебе тверда. Ніс у мене м’який, — він простягнув руки і взявся ними за мою голову. — Ти хочеш цього. — Поволі опустив мою голову так, що моє чоло натиснуло йому на ніс
Темпі відпустив мою голову.