— Бити головою — це швидко. Для мене мало часу. Я можу пересунутися? — він посунув мою голову вниз, а сам відсторонився, і цього разу моє чоло натомість зіткнулося з його вустами, ніби він цілував мене. — Це недобре. Рот м’який.
Він знову відхилив мою голову назад.
— Якщо я буду дуже швидким… — відступив на один повноцінний крок і опустив мою голову ще нижче, так, що моє чоло торкнулося його грудей. Він відпустив мене, і я знову випрямився. — Це все одно недобре. Груди у мене не м’які. Але цей чоловік має твердішу голову, ніж у багатьох, — його очі трохи зблиснули, і я захихотів, усвідомивши, що він пожартував.
— Отже, — сказав Темпі, наблизившись до мене знову. — Що може зробити Темпі? — показав рукою. — Бий головою. Повільно. Я показую.
Трохи знервований, я поволі опустив голову, неначе намагаючись зламати йому ніс.
Темпі так само повільно, як я, нахилився вперед і трохи опустив підборіддя. Зміна була не бозна-яка, та цього разу, коли я опустив голову, мій ніс зіткнувся з його маківкою.
Темпі відступив.
— Бачиш? Розум. Не божевільний словесний вогонь.
— Це було дуже швидко, — відповів я, почуваючись дещо зніяковілим. — Я не бачив.
— Так. Битися — це швидко. Щоб бути швидким, треба навчання. Навчання, а не словесний вогонь.
Він показав рукою «щирість» і несподівано зазирнув мені в очі.
— Я кажу це, бо ти ватажок. Тобі потрібне це знання. Якщо ти думаєш, ніби в мене таємні звичаї й залізна шкіра… — він відвів погляд, хитаючи головою. «Небезпечно».
Ми обидва знову сіли поряд зі своїми клунками.
— Я чув про це в одній історії, — промовив я замість пояснення. — Історії, схожій на ті, які ми розповідаємо ввечері коло багаття.
— Але ж ти! — він показав пальцем на мене. — У тебе вогонь у руках. Ти маєш… — він клацнув пальцями, а тоді зобразив жестом раптовий спалах вогню. — Ти маєш це, і ти думаєш, що адеми мають у собі словесний вогонь?
Я знизав плечима.
— Саме тому я й питаю про летані. Це здається божевіллям, але я вже бачив, як дещо божевільне виявляється правдою, і мені цікаво. — Я завагався, перш ніж ставити друге запитання. — Ти сказав, що той, хто знає летані, не може програти бій.
— Так. Але не словесним вогнем. Летані — це вид знання, — Темпі зупинився, вочевидь, ретельно обдумуючи слова. — Летані — це найважливіша річ. Усі адеми вивчають. Найманці вивчають двічі. Шегін вивчають тричі. Найважливіше. Але складно. Летані — це… багато чого. Але не те, чого торкаються, на що вказують. Адеми все життя думають про летані. Дуже завзято.
— Проблема, — мовив він. — Я не маю права вчити свого ватажка. Але ти мій учень, вивчаєш мову. Летані навчають жінки. Я не такий. Це частина цивілізації, а ти варвар. — «Легкий смуток». — Але ти хочеш бути цивілізацією. І ти маєш потребу в летані.
— Поясни, — сказав я. — Я спробую зрозуміти.
Він кивнув.
— Летані — це робити правильні речі.
Я терпляче зачекав, коли він продовжить. За хвилину Темпі зробив жест «досада».
— Тепер ти став запитання, — глибоко вдихнув і повторив: — Летані — це робити правильні речі.
Я спробував згадати ідеальний приклад чогось доброго.
— Отже, летані — це давати голодній дитині харчі.
Він зробив невпевнений жест рукою, що означав «так і ні».
— Летані — це не робити щось. Летані — це те, що нам показує.
— Летані — це означає правила? Закони?
Темпі хитнув головою.
— Ні, — показав на ліс довкола нас. — Закон — це ззовні, він контролює. Це… Це метал у роті коня. І струни на голові. — «Запитання».
— Вуздечка та вудила? — припустив я. Показав, як тягну за голову коня віжками.
— Так. Закон — це вуздечка та вудила. Він контролює ззовні. Летані… — він показав собі між очима, а тоді — на груди. — …живе всередині. Летані допомагає вирішувати. Закон створюють, бо багато хто не розуміє летані.
— Отже, з летані людині не треба дотримуватися закону.
Пауза.
— Можливо. — «Досада». Темпі витягнув меч і потримав його паралельно землі, вістрям угору. — Якби ти був малий, іти вздовж цього меча було б схоже на летані.
— Боляче ногам? — запитав я, намагаючись трохи розрядити атмосферу. «Веселість».
«Гнів. Несхвалення».
— Ні. Складно йти. Легко впасти набік. Складно триматися.
— Летані дуже пряме?
— Ні, — пауза. — Як кажуть, коли багато гори й одне місце, щоб іти?
— Стежка? Прохід?
— Прохід, — кивнув Темпі. — Летані — це як прохід у горах. Повороти. Складно. Прохід — це легкий шлях. Єдиний шлях. Але його не легко побачити. Стежка, яка легка, багато разів не йде через гори. Іноді йде в нікуди. Померти від голоду. Впасти на яму.