— Отже, летані — це правильний шлях через гори.
«Часткова згода. Захват».
— Це правильний шлях через гори. Але летані — це також знання правильного шляху. І те, і те. А гори — це не тільки гори. Гори — це все.
— Отже, летані — це цивілізація.
Пауза. «Так і ні». Темпі похитав головою. «Досада».
Я згадав його слова про те, що найманці мають вивчати летані двічі.
— Летані — це коли б’ються? — запитав я.
— Ні.
Він сказав це з такою непохитною впевненістю, що мені довелося спитати протилежне для певності.
— Летані — це коли не б’ються?
— Ні. Той, хто знає летані, знає, коли битися й не битися. — «Дуже важливо».
Я вирішив змінити напрям.
— Те, що ти сьогодні бився, було від летані?
— Так. Щоб показати, що адем не боїться. Ми знаємо, що у варварів не б’ється боягуз. Боягуз слабкий. Недобре, коли вони так думають. Тож коли багато дивляться, битися. А ще — щоб показати, що один адем вартий багатьох.
— А якби вони перемогли?
— Тоді варвари знатимуть, що Темпі не вартий багатьох. — «Легка веселість».
— Якби вони перемогли, сьогоднішня бійка була б не від летані?
— Ні. Якщо ти падаєш і ламаєш ногу в гірському проході, це все одно прохід. Якщо я схиблю, дотримуючись летані, це все одно летані. — «Серйозно». — Тому ми розмовляємо зараз. Сьогодні. З твоїм ножем. То було не летані. Це не була правильна річ.
— Я боявся, що ти постраждаєш.
— Летані не пускає коріння у страху, — сказав Темпі так, ніби щось декламував.
— А допустити, щоб ти постраждав, було б летані?
Він знизав плечима.
— Можливо.
— А чи було б від летані, якби я допустив, щоб ти… — «Максимальний наголос». — Постраждав?
— Може, й ні. Але вони — ні. Бути першим із ножем — це не від летані. Якщо ти перемагаєш і ти перший із ножем, ти не перемагаєш. — «Величезне несхвалення».
Я не міг збагнути, що він має на увазі під останнім.
— Не розумію, — зізнався я.
— Летані — це правильна дія. Правильний шлях. Правильний час, — обличчя Темпі раптом проясніло. — Старий торговець, — промовив він із помітним ентузіазмом. — В історіях із клунками. Як він називається?
— Мідник?
— Так. Мідник. Як треба поводитися з такими людьми?
Я знав, але хотів дізнатися думку адема.
— Як?
Він поглянув на мене, стиснувши пальці: «Роздратування».
— Треба бути добрим і допомагати їм. І добре говорити. Завжди ввічливо. Завжди.
Я кивнув.
— А якщо вони щось пропонують, треба подумати, чи не купити це.
Темпі зробив переможний жест.
— Так! Зустрівши мідника, можна зробити багато речей. Але правильна річ буде тільки одна, — він трохи заспокоївся. «Застереження». — Але тільки робити — це не летані. Спершу знати, потім робити. Це — летані.
Я ненадовго замислився над цим.
— Отже, бути ввічливим — це летані?
— Не ввічливим. Не добрим. Не хорошим. Не обов’язок. Ніщо з цього не летані. Кожна мить. Кожен вибір. Усе різне, — він проникливо глянув на мене. — Ти розумієш?
— Ні.
«Радість. Схвалення». Темпі зіп’явся на ноги й кивнув.
— Добре, що ти знаєш, що ні. Добре, що ти кажеш. Це теж від летані.
Розділ вісімдесят восьмий. Слухання
Повернувшись, ми з Темпі виявили, що в таборі напрочуд весело. Дедан і Геспе всміхались одне одному, а Мартенові вдалося підстрелити на вечерю дику індичку.
Тож ми їли й жартували. А коли було вимито посуд, Геспе розповіла свою історію про хлопця, який любив місяць, ізнову розпочавши з початку. Дедан якимось дивом утримав рота на замку, і я наважився понадіятися, що наша маленька компанія нарешті (нарешті!) починає перетворюватися на команду.
***
Джакс без проблем ішов за місяцем, адже в ті дні місяць завжди був повний. Висів у небі, круглий, як чаша, яскравий, як свічка, цілковито незмінний.
Джакс ішов день за днем, доки не стер ноги. Ішов місяць за місяцем — і його спина втомилася від клунків. Ішов рік за роком — і виріс високим, худорлявим, суворим і голодним.
Коли він потребував їжі, то міняв щось із мідникових клунків. Коли його черевики стиралися, чинив так само. Джакс сам торував собі шлях і виріс розумним і хитрим.
Увесь цей час Джакс думав про місяць. Коли він починав думати, що більше не зможе ступити ні кроку, то надівав окуляри й дивився на круглобокий місяць у небі. А побачивши його, відчував, як щось повільно ворушиться у нього в грудях. І з часом він почав думати, що закоханий.