— Що ж, у цьому частково й полягає твоя проблема, — зауважив старий. — Ти насправді не хочеш його спіймати. Насправді. Чи підеш ти за ним небом? Звісно, що ні. Ти хочеш із ним зустрітись. Отже, тобі треба, щоб місяць прийшов до тебе.
— Як це можна влаштувати? — запитав Джакс.
Старий усміхнувся.
— Ну, в цьому й заковика, хіба ні? Що ти маєш такого, чого може захотіти місяць? Що ти можеш запропонувати місяцеві?
— Лише те, що маю в цих клунках.
— Це не зовсім те, що я мав на увазі, — стиха промовив старий. — Але можна й подивитися, що ти там приніс.
Старий відлюдник проглянув перший клунок і знайшов багато практичних речей. Вміст другого клунка був дорожчий і рідкісніший, але не корисніший.
Тоді старий побачив третій клунок.
— А що у тебе там?
— Я ще не зміг його відкрити, — сказав Джакс. — Вузол мене не слухається.
Відлюдник заплющив на мить очі та прислухався. Тоді розплющив їх і нахмурився на Джакса.
— Вузол каже, що ти його рвав. Колов ножем. Кусав зубами.
Джакс здивувався.
— Так, — визнав він. — Я ж казав, що перепробував усе, аби його відкрити.
— Аж ніяк не все, — глузливо сказав відлюдник. Підняв клунок так, що вузол на шнурі опинився в нього перед обличчям. — Щиро прошу, вибач, — мовив він. — Але чи не міг би ти відкритися? — трохи помовчав. — Так. Прошу пробачення. Він більше так не буде.
Вузол розв’язався, і відлюдник розкрив клунок. Зазирнувши всередину, він вирячив очі та стиха присвиснув.
Однак коли старий розклав відкритий клунок на землі, Джакс мимоволі зсутулив плечі. Він сподівався побачити гроші, самоцвіти, якийсь скарб, який можна було б піднести місяцеві в дар. Але в тому клунку лежали тільки гнутий цурпалок, кам’яна флейта й маленька залізна скринька.
Із них Джаксову увагу привернула лише флейта. Вона була виготовлена з блідо-зеленого каменю.
— Я мав флейту, коли був молодшим, — пригадав Джакс. — Але вона зламалася, а я так і не зміг її полагодити.
— Вони всі добряче вражають, — зауважив відлюдник.
— Флейта непогана, — сказав Джакс, стенувши плечима. — Та яка користь від цурпалка та скриньки, надто малої для будь-якої практичної речі?
Відлюдник похитав головою.
— Невже ти їх не чуєш? Більшість речей шепочуть. А ці речі кричать, — він показав на кривий цурпалок. — Це, якщо я правильно здогадався, складаний будинок. Теж вельми непоганий.
— А що таке складаний будинок?
— Знаєш, як папірець зменшується щоразу, коли його складають? — старий показав на кривий цурпалок. — Так само зі складаним будинком. Тільки це, звісно, будинок.
Джакс узяв кривий цурпалок і спробував його розправити. Раптом у нього в руках опинилися два шматки дерева, що скидалися на основу одвірка.
— Не розкладай його тут! — крикнув старий. — Я не хочу, щоб під моєю печерою стояв будинок і застував мені сонце!
Джакс спробував зсунути два шматки дерева докупи.
— Чому я не можу скласти його назад?
— Мабуть, тому що не вмієш, — просто відповів старий. — Пропоную зачекати, доки ти не зрозумієш, де хочеш його поставити, перш ніж розкласти його до кінця.
Джакс обережно поклав дерево, а тоді взяв флейту.
— Вона теж особлива? — він підніс її до вуст і зіграв простеньку трель, схожу на спів лежника.
Геспе грайливо всміхнулася, піднесла до вуст знайомий дерев’яний свисток і зіграла: «Та-та-ДІ. Та-та-ДІ».
А як усім відомо, лежник також зветься дрімлюгою. Тож він не літає, коли світить сонце. Попри це десяток дрімлюг злетів униз і приземлився довкола Джакса, глипаючи на нього з цікавістю та кліпаючи на яскравому сонці.
— Здається, це не просто собі звичайна флейта, — промовив старий.
— А скринька? — Джакс простягнув руку та взяв її. Вона була темна, холодна й така мала, що він міг зімкнути на ній долоню.
Старий здригнувся й відвів погляд від скриньки.
— Вона порожня.
— Як ти можеш це знати, не зазирнувши всередину?
— Послухавши, — сказав той. — Я вражений, що ти не чуєш цього сам. Це — найпорожніша річ, яку я коли-небудь чув. Вона відлунює. Вона призначена для зберігання речей.
— Усі скриньки призначені для зберігання речей.
— А всі флейти призначені для знадливої музики, — зауважив старий. — Однак ця флейта — ще більше. Те саме стосується цієї скриньки.
Джакс на мить поглянув на скриньку, а тоді обережно поставив її й почав зав’язувати третій клунок із трьома скарбами всередині.
— Я, мабуть, піду далі, — сказав.