Джакс кивнув.
Місяць прихилився поближче й тепло промовив йому на вухо:
— Лудіс.
А Джакс дістав чорну залізну скриньку та, спіймавши в неї ім’я місяця, закрив кришку.
— Тепер у мене є твоє ім’я, — твердо промовив він. — Тож я паную над тобою. І я кажу: ти мусиш лишатися зі мною вічно, щоб я був щасливим.
Так і сталося. Скринька більше не холодила йому руку. Вона була тепла, а всередині він відчував ім’я місяця, що тріпотіло, наче нетля об віконну шибку.
Можливо, Джакс надто повільно закривав скриньку. Можливо, напартачив із пряжкою. А може, просто був нещасливий у всьому. Та зрештою йому вдалося спіймати лише шматочок імені місяця, а не все ім’я цілком.
Отож Джакс міг утримати місяць при собі на якийсь час, але він завжди вислизає з його рук. Вислизає з його зламаного особняка й вертається в наш світ. Однак Джакс усе одно володіє шматочком його імені, і тому він завжди має повертатися.
***
Геспе з усмішкою оглянула нас.
— Ось чому місяць вічно мінливий. І ось де Джакс тримає його, поки його немає в нашому небі. Він упіймав місяць і досі тримає його в себе. Однак щасливий він зараз чи ні, має бути відомо лише йому самому.
На одну довгу мить запала тиша.
— Це, — сказав Дедан, — збіса гарна історія.
Геспе опустила погляд і, хоча у світлі вогню це важко було розібрати, я був готовий закластися на гріш, що вона шаріється. Сувора Геспе, в якій я не запідозрив би й крихти вміння шарітися.
— Я довго згадувала її, — проказала вона. — Мати колись розповідала цю історію мені, коли я була мала. Щовечора, завжди однаково. Казала, що сама дізналася її від матері.
— Що ж, тобі доведеться подбати про те, щоб ти розповіла її й своїм донькам, — відповів Дедан. — Така історія надто добра, щоб покинути її на узбіччі.
Геспе всміхнулася.
***
На жаль, той спокійний вечір був подібний до затишшя, що приходить посеред бурі. Наступного дня Геспе висловила заувагу, через яку Дедан розлютився й утік, і вони дві години навіть глянути одне на одного не могли, не зашипівши, мов сердиті коти.
Дедан намагався переконати всіх, що нам треба відмовитися від свого пошуку й натомість піти охороняти каравани, сподіваючись, що на нас нападуть бандити. Мартен сказав, що це так само логічно, як знайти пастку на ведмедя, засунувши туди свою ногу. Мартен мав рацію, та це не заважало Деданові й мисливцеві гарчати один на одного наступні кілька днів.
Два дні по тому Геспе видала несподівано дівчачий стривожений крик, поки купалася. Ми побігли їй на допомогу, очікуючи бандитів, а натомість знайшли голого Темпі по коліно у струмку. Геспе стояла на березі напіводягнена й мокрюща. Мартен вирішив, що це сміхота. Геспе — ні. А Дедан не розлютився й не напав на Темпі лише тому, що не міг збагнути, як напасти на голого чоловіка, не дивлячись у його бік і не мацаючи його по-справжньому.
Наступного дня стало туманно й вогко, тож у всіх погіршився настрій, а наш пошук сповільнився ще більше.
А тоді почало дощити.
Розділ вісімдесят дев’ятий. Марнування світла
Останні чотири дні були нескінченно хмарними й дощовими. Попервах нас трохи прикривали дерева, та невдовзі ми виявили, що листя вгорі лише тримає дощ, а з найменшим порухом вітру донизу летять потоки важких крапель, що збиралися годинами. Через це, йшов зараз дощ чи ні, на нас постійно крапало й ми постійно були вологі.
Історії після вечері припинилися. Мартен застудився; коли хвороба загострилася, він став понурим і саркастичним. А два дні тому намок хліб. Це може видатися дрібницею, та якщо ви коли-небудь намагалися з’їсти шматочок мокрого хліба, весь день проходивши під дощем, то знаєте, в який настрій це вганяє.
Дедан став по-справжньому некерованим. Він упирався й жалівся, коли йому давали найпростіші завдання. Пішовши останнього разу до міста по запаси, замість картоплі, масла й тятив для лука купив пляшку каламуті. Геспе покинула його у Кроссоні, і він повернувся до табору майже опівночі, нажлуктившись до чортиків і співаючи так голосно, що навіть мертві затуляли б вуха.
Я не став його лаяти. Хай яким гострим був мій язик артиста, Дедан явно був для нього невразливий. Натомість я зачекав, доки він не знепритомнів, а відтак вилив решту каламуті у вогонь і залишив пляшку серед вугілля так, щоб він побачив. Після того Дедан припинив постійно бурчати щось зневажливе на мою адресу й занурився в холодне мовчання. Хоча тиша була приємна, я знав, що це кепський знак.