***
Шляхтичі, які бажають показати музикантові, що цінують його, дають грошей. Почавши грати в «Еоліяні», я дістав кілька таких дарунків, і якийсь час цього вистачало на оплату навчання та життя, хай і ледь-ледь. Однак Емброуз наполегливо вів кампанію проти мене, і я вже кілька місяців не діставав нічого такого.
Музиканти бідніші за панів, але все одно люблять вистави. Тому, якщо ваша гра їм подобається, вони замовляють вам випивку. Саме тому я насправді прийшов того вечора до «Еоліяна».
Манет відійшов до шинкваса, щоб узяти вологу ганчірку: тоді можна було б очистити стіл і ще раз зіграти в кутики. Перш ніж він повернувся, до нас підійшов молодий дудар-шалдієць і спитав, чи не можна, бува, замовити випивку нам усім.
Як виявилося, можна. Він привернув увагу служниці, що була неподалік, і ми всі замовили свої улюблені напої, а також пиво для Манета.
Ми пили, грали в карти і слухали музику. Мені й Манетові карта не йшла, і ми тричі поспіль скидали свої руки. Це трохи зіпсувало мені настрій, але далеко не так сильно, як несподівана підозра, що Станчіон міг мати рацію.
Багатий покровитель вирішив би чимало моїх проблем. Та й навіть бідний покровитель став би невеличкою фінансовою віддушиною. Як мінімум у мене з’явилася б людина, в якої можна було б позичити грошей у скрутну мить, не знаючись із небезпечними типами.
Поки моя голова була зайнята, я припустився помилки у грі, і ми знову програли руку — вже вчетверте поспіль, та ще й вийшла технічна поразка.
Манет, збираючи карти, гнівно зиркнув на мене.
— Зараз буде урок з основ вступної кампанії, — підняв руку й сердито розчепірив у повітрі три пальці. — Припустімо, що ти тримаєш у руці три піки, а п’ять пік лежать, — підняв другу руку, широко розчепіривши всі пальці. — Скільки пік виходить загалом? — Манет відкинувся на спинку стільця та схрестив руки на грудях. — Не квапся з відповіддю.
— Він досі перетравлює думку, що Марі готова з тобою випити, — іронічно зауважив Вілем. — Як і ми всі.
— Я — ні, — цвірінькнув Сіммон. — Я знав, що ти на це здатен.
Нашу розмову урвав прихід Лілі, однієї з постійних служниць, які працювали в «Еоліяні».
— Що тут відбувається? — грайливо запитала вона. — Хтось влаштовує гарну вечірку?
— Лілі, — запитав Сіммон, — якби я попросив тебе випити зі мною, ти розглянула б такий варіант?
— Так, — невимушено сказала вона. — Але доволі швидко, — поклала руку йому на плече. — Вам, шановні, поталанило. Анонімний поціновувач вишуканої музики зголосився замовити випивку на всіх за вашим столом.
— Мені скатену, — попросив Вілем.
— Меду, — всміхнувся Сіммон.
— Я буду саунтен, — додав я.
Манет здійняв брову.
— Саунтен, так? — перепитав він і позирнув на мене. — Мені теж саунтен, — багатозначно поглянув на служницю й кивнув на мене. — Ясна річ, його коштом.
— Справді? — промовила Лілі, а тоді знизала плечима. — Зараз буду.
— Тепер, коли ти вразив усіх до глибини душі, можна й повеселитися. Так? — запитав Сіммон. — Може, щось про віслюка?..
— Кажу востаннє: ні, — відповів я. — З Емброузом покінчено. Від подальших провокацій на його адресу жодної користі.
— Ти зламав йому руку, — нагадав Віл. — На мою думку, сильніше спровокувати його вже неможливо.
— Він розбив мою лютню, — відказав я. — Ми квити. Я готовий поховати минуле.
— Дідька лисого, — заперечив Сім. — Ти закинув отой фунт згірклого масла йому в димар. Ти послабив підпругу на його сідлі…
— Та чорні ж руки, стулися! — перебив я й роззирнувся довкола. — То було майже місяць тому, і ніхто, крім вас двох, не знає, що то був я. Ну, тепер іще Манет. І всі, кому нас чутно.
Сім знічено почервонів, і розмова затихла, доки не повернулася Лілі з випивкою. Вілові подали скатен у традиційній кам’яній чаші. Сімів мед сяяв золотом у високому келиху. Нам із Манетом дісталися дерев’яні кухлі.
Манет усміхнувся.
— Не можу згадати, коли востаннє замовляв саунтен, — замислився він. — Та, здається, взагалі ще не замовляв його собі.
— Окрім тебе, я знаю всього одну людину, яка його пила, — зауважив Сім. — Квоут завиграшки його лигає. По три-чотири порції за вечір.
Манет поглянув на мене, здійнявши густу брову, й запитав:
— Вони не знають?
Я мотнув головою, п’ючи зі свого кухля й не знаючи, звеселитися мені чи зніяковіти.
Манет посунув свій кухоль до Сіммона. Той узяв його й надпив. Насупився й надпив іще раз.
— Вода?
Манет кивнув.