Темпі лишався неушкодженим, нітрохи не збентеженим і непроникним.
Другим пунктом нашого порядку денного стала турбота про мертвих. Поки я був непритомний, решта нашої компанії перетягнула більшість обгорілих, безживних тіл на один бік галявини. Це були:
Один дозорець, убитий Деданом.
Двоє, що заскочили Темпі зненацька в лісі.
Троє, що пережили удар блискавки та спробували втекти. Одного здолав Мартен, інших двох убив Темпі.
Сімнадцятеро обгорілих, скалічених чи подоланих блискавкою якось інакше. Із них восьмеро були мертві чи померли від ран іще до того.
Ми знайшли сліди одного дозорця, який спостерігав за всіма цими подіями з північно-східної частини гребеня. Його слідам, коли ми їх знайшли, вже був один день, і жоден із нас не відчував ані найменшої охоти на нього полювати. Дедан зауважив, що, можливо, дозорець вартуватиме більшого живим, якщо поширить звістку про цю феєричну поразку серед інших людей, які замислюються про бандитське життя. Так ми вперше в чомусь погодилися.
Тіла ватажка серед зібраних трупів не було. Великий намет, у який він утік, розчавили великі шматки розбитого стовбура велетенського дуба. Позаяк у нас наразі було більш ніж удосталь справ, ми поки що не чіпали його решток.
Замість спробувати викопати двадцять три могили чи навіть братську могилу, в якій умістилися б двадцять три тіла, ми зібрали кострище й запалили його, коли довколишній ліс іще був мокрий від дощу. Я скористався своїми навичками, щоб багаття палало жарко й завзято.
Але була ще одна людина: дозорець, якого підстрелив Мартен і яким скористався я. Поки мої супутники збирали хмиз для багаття, я перейшов південний бік гребеня і знайшов місце, де його сховав Темпі, накривши смерековою гілкою.
Я довго дивився на те тіло, а тоді потягнув його на південь. Відшукав тихе місце під вербою та склав піраміду з каміння. Тоді прокрався в підлісок і тихенько наблювався від душі.
***
Блискавка? Що ж, блискавку пояснити непросто. Буря вгорі. Гальванічне зв’язування з двома схожими стрілами. Спроба заземлити дерево сильніше за будь-який громовідвід. Чесно кажучи, не знаю, чи можу вважати своєю заслугою те, що блискавка влучила саме так, як влучила. Але, якщо вірити історіям, то я викликав блискавку і вона прийшла.
В історіях, які розповідали інші, вдарила не одна блискавка — вдарили кілька блискавок одна за одною. Дедан описував це як «стовп білого вогню» й казав, буцімто він струсив землю так, що аж збив його з ніг.
Хай які там були причини, від височезного дуба залишився обвуглений пеньок заввишки із сірокамінь. Довкола лежали розкидані величезні його кусні. Менші дерева й кущі спалахнули, та їх загасив дощ. Більша частина довгих дощок, що їх бандити використали для свого укріплення, вибухнула й розлетілася на тріски, не більші за кінчик вашого пальця, або ж згоріла дощенту. Із підніжжя дерева тягнулися великі смуги розритої землі, через що галявина мала такий вигляд, ніби її зорав божевільний або роздерли пазурі якогось величезного звіра.
Попри це, ми після перемоги залишалися в бандитському таборі ще три дні. Струмок став доступним джерелом води, а залишки провіанту бандитів були кращі за наші харчі. Ба більше, зібравши трохи деревини й парусини, ми всі дістали таку розкіш, як намет чи курінь.
Коли наша робота завершилася, незлагоди між нами зникли. Дощ припинився, і нам більше не треба було переховувати багаття, тож Мартенів кашель почав слабшати. Дедан і Геспе були чемні одне з одним, а ще Дедан почав десь на три чверті рідше поводитися зі мною як осел.
Однак нам, попри те що після завершення роботи стало легше, було не зовсім комфортно. Історій вечорами не звучало, а Мартен по змозі тримався подалі від мене. Я ніяк не міг ставити це йому на карб з огляду на те, що він бачив.
Із думкою про це я за першої ж можливості знищив потай воскових ляльок, які виготовив. Тепер вони були мені непотрібні, а я страшився того, що могло статись, якби хтось із моїх супутників виявив їх у моїй дорожній торбі.
Темпі не сказав ані слова про те, що я зробив із тілом бандита, і, наскільки я міг судити, не ставив цього мені на карб. Озираючись назад, я усвідомлюю, як мало насправді розумів адемів. Але тоді я помічав лише те, що Темпі менше допомагає мені відпрацьовувати кетан і більше часу присвячує нашим урокам мов і обговоренням вічно незрозумілого поняття летані.
На другий день ми забрали своє спорядження з попереднього табору. Коли до мене повернулася лютня, на душі стало легше, і вдвічі більше я зрадів тому, що чудовий футляр Денни залишався сухим і герметичним, попри нескінченний дощ.