Поки день тягнувся далі, ми забули про повернення до дороги й зосередилися на більш нагальних проблемах, як-от пошуку сухого клаптика землі, на якому можна було б посидіти не тонучи. Але ми знаходили лише нове болото, карстові лійки та хмари писклявих комарів і кусючих мух.
Коли сонце вже почало сідати, ми нарешті вибралися з болота, а погода швидко перетворилася зі спекотної й вологої на холодну й вогку. Ми пленталися вперед, доки земля не почала нарешті підійматися. І ми, хоч і всі до одного були стомлені й мокрі, одноголосно вирішили прямувати далі, трохи віддалившись від комах і смороду гниття рослин.
Місяць був повний і забезпечував нам більш ніж удосталь світла, щоб розбирати шлях між деревами. Попри жалюгідний день, наш настрій почав покращуватися. Геспе так утомилася, що сперлася на Дедана, а коли забрьоханий найманець обійняв її однією рукою, сказала йому, що він уже багато місяців не пахнув так добре. Він відповів, що не може не схилитися перед вердиктом жінки, що відзначається такою очевидною вишуканістю.
Я напружився, чекаючи, коли їхні балачки набудуть ображеного й саркастичного тону. Але, плентаючись позаду них, зауважив, як лагідно Дедан обіймає її. Геспе спиралася на нього майже ніжно, практично не припадаючи на поранену ногу. Я позирнув на Мартена, і старий слідопит усміхнувся, зблиснувши білими зубами в місячному сяйві.
Невдовзі ми знайшли чистий струмок і почасти змили із себе запах і бруд. Прополоскали одяг і надягнули чистий. Я розпакував свій пошарпаний, потертий плащ і закріпив його на грудях, марно сподіваючись, що він може вберегти від вечірнього холоду.
Закінчуючи, ми почули вище за течією ледь чутний спів. Ми всі як один нашорошили вуха, та розчути щось чітко було важко через дзюркіт струмка.
Однак спів — це люди, а люди — це означало, що ми майже досягли Кроссона, а може, взагалі дістались «Одного гроша», якщо через болото звернули надто далеко на південь. Та навіть фермерська хата була би кращою за чергову ніч просто неба.
Тож, хоча ми були стомлені та змучені, надія на м’які ліжка, теплу їжу й холодні напої надала нам сил зібрати клунки й піти далі.
Ми йшли вздовж струмка. Дедан і Геспе продовжували крокувати парою. Звуки співу з’явились і зникли. Через недавні дощі вода у струмку піднялася, і шуму, з яким він біг по камінню й корінню, часом вистачало, щоб заглушити навіть звуки наших кроків.
Урешті струмок став широким і спокійним, а густий підлісок порідшав і перейшов у широку галявину.
Співу вже не було. Також ми не побачили ні дороги, ні шинку, ні хоч якогось миготіння вогню. Лише широку галявину, добре освітлену місяцем. Струмок розширювався, утворюючи яскравий ставок. А на гладенькому камені край ставка сиділа…
— Господи Тейлу, оборони мене від демонів ночі, — оторопіло проказав Мартен. Однак вийшло в нього радше шанобливо, ніж перелякано. І він не відвів погляду.
— Це… — кволо вимовив Дедан. — Це…
— Я не вірю у фей, — спробував сказати я, та вийшло в мене хіба що ледь-ледь прошепотіти.
То була Фелуріян.
Розділ дев’яносто п’ятий. Погоня
На якусь мить наша п’ятірка заціпеніла. Неспішні брижі на поверхні ставка відбивалися на прекрасному силуеті Фелуріян. Оголена під місяцем, вона співала:
кей-ланіон лугіаль
ді марі фелануа
креата ту к’яр
ту аларан ді
дірелла. амауен.
лоесі ан деліан
ту ніа вор руглан
Фелуріян тей.
Її голос звучав дивно. М’яко й лагідно, занадто тихо, щоб ми чули її через усю галявину. Занадто слабко, щоб ми чули її, попри звуки, з якими текла вода й ворушилося листя. І все ж я чув його. Її слова звучали чітко й солодко, наче ноти флейти, що здіймаються й опускаються десь удалині. Це щось мені нагадувало, а що саме, я сказати не міг.
Мотив був такий самий, як той, який наспівав Дедан у своїй оповідці. Я не розумів там ані слова, крім імені Фелуріян в останньому рядку. І все ж відчував, як вона приваблює, непоясненно й наполегливо. Наче якась невидима рука сягнула мені у груди та спробувала витягнути мене на галявину за серце.
Я опирався. Я відвів погляд і приклав одну руку до дерева поблизу, щоб не впасти.
Зачув, як позаду мене Мартен бурмоче: «Ні-ні-ні», — тихо, неначе намагаючись переконати самого себе.