Хоча це була не та наука, яку я сподівався вивчати під її проводом, можна спокійно сказати, що я не був геть розчарований. Навчання мистецтва кохання з Фелуріян значно перевершувало будь-яку програму, яку пропонував Університет.
Я зараз говорю не про енергійне борюкання, яке більшість чоловіків — і, на жаль, жінок — уважає за кохання. Хоча піт і енергійність у цьому ділі приємні, Фелуріян привернула мою увагу до менш помітних деталей. Якщо вже я подамся у світ, сказала вона, я не повинен осоромити її, ставши невдатним коханцем, тож вона постаралася показати мені чимало всякого.
Ось дещо з цього в її формулюваннях. Закріплений зап’ясток. Зітхання до вуха. Пожирання шиї. Розтягування губ. Цілування шиї, пупа і, як висловилася сама Фелуріян, жіночої квітки. Поцілунок-дихання. Поцілунок-пір’їнка. Поцілунок-сходження. Безліч різних видів цілунків. Стільки, що й не запам’ятаєш. Можливо.
Набирання води з колодязя. Тріпотлива долоня. Пташиний спів уранці. Довкола місяця. Гра у плющ. Заляканий заєць. Із самих тільки назв можна було б укласти книжку. Але зараз, гадаю, це недоречно. Тож горе світові.
***
Я не хочу сказати, ніби ми проводили кожну годину в забавах. Я був молодий, а Фелуріян — безсмертна, та два тіла не можуть витримати геть усього. Решту часу ми розважалися в інші способи. Ми плавали та їли. Я грав пісні для Фелуріян, а вона танцювала для мене.
Я обережно поставив Фелуріян кілька запитань про магію, не бажаючи образити її вивідуванням її таємниць. На жаль, її відповіді мало що пояснювали. Магія давалася їй так само природно, як дихання. З таким самим успіхом можна було б запитати фермера, як проростає насіння. Її відповіді були якщо не безнадійно легковажними, то дивовижно загадковими.
Та все ж я продовжував питати, а вона відповідала як могла. І час від часу я відчував маленький спалах розуміння.
Однак більшу частину часу ми проводили за оповідками. У нас було так мало спільного, що ми не могли ділитися між собою нічим, окрім оповідок.
Можна подумати, ніби в цьому ми з Фелуріян не будемо рівнею. Вона була старша за небо, тоді як мені ще не було й сімнадцяти.
Однак Фелуріян не була такою скарбницею історій, як можна подумати. Сильна й розумна? Безперечно. Енергійна та прекрасна? Однозначно. Але дару оповідача серед її численних обдарувань не було.
Я ж належав до едема ру, а ми знаємо всі історії на світі.
Тож я розповів їй «Привида й панну Гуску». Розповів «Тема й лопату мідника». Розповідав їй про лісорубів, про вдовиних дочок, про метикуватість хлопчаків-сиріток.
За це Фелуріян розповідала мені історії людців: «Руку в серці перлини», «Хлопця, який пробіг посередині». У фейрі є свої легендарні персонажі: Мейвін Мовби-Людина, Алавін Уселице. Фелуріян, як не дивно, ніколи не чула про Таборліна Великого чи Орена Велсітера, однак знала, хто такий Іллієн. Я пишався тим, що один з едема ру здобув місце в оповідках, які розказують одне одному фейрі.
Я не забував, що сама Фелуріян може володіти й відомостями про амірів і чандріян, яких я шукав. Наскільки ж приємніше було б дізнатися правду від неї, а не порпаючись без кінця у старезних книжках серед запилюжених кімнат?
На жаль, Фелуріян виявилася не такою золотою жилою відомостей, як я сподівався. Вона знала перекази про амірів, але їм були тисячі років.
Коли я запитав її про амірів ближче до сьогодення, запитав про церковних лицарів і сірідів із їхніми кривавими татуюваннями, вона лишень розсміялася.
— амірів-людей ніколи не було, — заявила вона, негайно відмахнувшись від цієї думки. — ті, про кого ти говориш, скидаються на дітей, що вбираються в одяг своїх батьків.
Хоча такої реакції можна було очікувати від інших, у виконанні Фелуріян вона вселяла особливу зневіру. І все-таки приємно було знати, що я не помилявся: аміри існували задовго до того, як стали лицарями тейлінської церкви.
А тоді, позаяк з амірами все було безнадійно, я спробував підштовхнути її до чандріян.
— ні, — промовила вона, дивлячись мені просто в очі та тримаючи спину прямо. — про сімох я не говоритиму.
В її м’якому голосі не відчувалося наспівної примхливості. Або грайливості. Її тон не допускав обговорень чи торгу.
Уперше від нашого конфлікту на початку я відчув, як мене накриває крижаний страх. Вона була така струнка і прекрасна, що забути, хто вона насправді, було дуже легко.