Я кинувся у ставок за нею, і врешті вода дійшла нам до пліч. Припливли рибки, щоб нас дослідити; сміливіші підпливали так близько, що могли проплисти між нами. Рухаючись, вони мимоволі окреслювали обриси тіла Фелуріян, заховані під водою. Хоч я вже вельми детально дослідив її оголену натуру, її гаданий силует несподівано мене зачарував.
Рибки наближалися ще більше. Одна зачепила мене, і я відчув легкий укус за ребра. Підскочив, хоча цей крихітний укус був м’який, наче дотик одного пальця. Я подивився на нових рибок, які кружляли довкола, раз у раз нас покусуючи.
— навіть рибкам приємно тебе цілувати, — сказала Фелуріян і підступила ближче, щоби притулитися вологим тілом до мого.
— Гадаю, їм має подобатися сіль на моїй шкірі, — відповів я, дивлячись на них.
Вона, роздратувавшись, відштовхнула мене.
— а може, їм подобається смак папужого м’яса.
Перш ніж я встиг вигадати гідну відповідь, вона зробила серйозне обличчя, розправила долоню й опустила її у воду між нами.
— місяць лише один, — нагадала Фелуріян. — він ходить між вашим, смертним небом і моїм, — вона притиснула долоню до моїх грудей, а тоді прибрала її та притиснула до своїх. — гойдається туди-сюди, — зупинилася, насупившись на мене. — я поясню це, лиш зажди.
— Я уважно слухаю, — збрехав я.
— ні. ти уважно дивишся на мої груди.
Що правда, те правда. Вони загравали з поверхнею води.
— Вони цілком варті уваги, — промовив я. — Не зважати на них було б жахливою образою.
— я говорю про дещо важливе. знання, які ти повинен мати, щоб спокійно повернутися до мене, — Фелуріян роздратовано зітхнула. — якщо я дозволю тобі торкнутись однієї з них, ти уважно слухатимеш мої слова?
— Так.
Фелуріян узялася за мою руку й наблизила її до себе, щоб вона обхопила її грудь.
— зроби хвилі на лататті.
— Ти ще не показувала мені хвиль на лататті.
— отже, це буде згодом, — вона знов опустила долоню у воду між нами, а тоді тихо зітхнула, наполовину заплющивши очі, і сказала: — ах. ох.
Урешті рибки знову показалися зі своїх схованок.
— мій надзвичайно неуважний папужко, — не без лагідності промовила Фелуріян. Пірнула на дно ставка й виринула, тримаючи гладенький круглий камінець. — тепер послухай фейрі ти, бо це врятує від біди.
— ось місяць, — продовжила вона, розмістивши камінець між нашими долонями й переплівши пальці з моїми пальцями, щоб він не впав, — його дім — це ніч, і фейрі, й вам відома річ.
Фелуріян ступила вперед і притиснула камінець до моїх грудей.
— ось рух його, — проказала вона, міцніше взявшись пальцями за мої пальці, — дивлюсь угору я. де ділася любов ясна моя? пішла до вас, у смертний світ, розкрилась там, як ніжний квіт.
Вона відступила так, що наші руки випрямились, а зчеплені долоні опинилися між нами. Тоді підтягнула камінець до своїх грудей, тягнучи заразом крізь воду й мене за руку.
— у смертних діви всі сумні, бо нині світить він мені.
Я кивнув: до мене дійшло.
— То місяць наш — це мандрівник? У Фей прийшов — у смертних зник?
Фелуріян похитала головою.
— та ні. бо ходить він не так, щоб обирати вільно шлях.
— Якось я чув одну історію, — згадав я. — Про чоловіка, що вкрав місяць.
Лице Фелуріян спохмурніло. Вона звільнила пальці від моїх і опустила погляд на камінець у себе в руці.
— так усьому й настав кінець, — вона зітхнула. — доки він не вкрав місяць, була хоч якась надія на мир.
Я був вражений її буденним тоном і оторопіло перепитав:
— Що?
— викрадення місяця, — Фелуріян спантеличено поглянула на мене, схиливши голову набік. — ти казав, що знаєш про нього.
— Я сказав, що чув одну історію, — відповів я. — Але то була дурниця. Історія не про те, що було насправді. Це була к… Це була історія з тих, які розповідають дітям.
Вона всміхнулася знову.
— можеш називати їх казками про фей. я знаю про них. вони — це вигадки. ми змалечку розповідаємо своїм дітям історії людців.
— Але місяць дійсно було вкрадено? — запитав я. — То була не вигадка?
Фелуріян набурмосилася.
— це я тобі й показувала! — завила вона й сердито плеснула рукою, опустивши її.
Я зрозумів, що роблю під водою адемський жест, який означає «вибачення», а тоді усвідомив, що це вдвічі безглуздіше.
— Вибач, — проказав я. — Але без правди про цю історію мені невтямки. Благаю, розкажи мені її.
— це історія давня, до того ж сумна, — Фелуріян зміряла мене довгим поглядом. — що ти тоді даси мені взамін?
— Тихого оленя, — відповів я.