Фелуріян сіла прямо.
— що з тобою сталося?
Я неуважно спробував стерти трохи засохлої крові на лікті.
— Те саме я можу запитати в тебе, — промовив я хрипким і грубим голосом, неначе перед цим кричав. Підвівши погляд, я побачив у її очах щиру стурбованість. — Я пішов на денний бік. І знайшов якусь істоту на дереві. Вона називала себе Ктей.
Коли я вимовив це ім’я, Фелуріян застигла.
— Ктей? ви розмовляли?
Я кивнув.
— ти питав його?
Однак відповісти я не встиг: вона тихо, відчайдушно скрикнула й кинулася до мене. Заходилася водити руками по моєму тілу, неначе шукаючи ран. За хвилину взялася за моє обличчя й зазирнула мені в очі, неначе боячись того, що могла там побачити.
— ти добре почуваєшся?
Від її турботи у мене на губах з’явилася легка усмішка. Я зібрався запевнити Фелуріян, що в мене все гаразд, — а тоді згадав, що саме казало Ктей. Пригадав пожежі й чоловіка з чорнильно-чорними очима. Уявив Денну, що розтягнулася на підлозі з повним ротом крові. На очі навернулися сльози, і я похлинувся. Відвернувся й захитав головою, замруживши очі й не в змозі нічого сказати.
Фелуріян погладила мене по шиї ззаду і промовила:
— усе добре. біль минеться. воно не вкусило тебе, і в тебе чисті очі, тож усе добре.
Я відсторонився від неї так, щоб зазирнути їй в обличчя.
— Мої очі?
— слова Ктей можуть ламати людям голови. однак я побачила б, якби це сталося. ти досі мій квоут, досі мій солодкий поет, — вона нахилилася вперед, дивно завагавшись, а тоді лагідно поцілувала мене в лоба.
— Воно бреше людям і доводить їх до божевілля?
Фелуріян повільно хитнула головою.
— Ктей не бреше. воно володіє даром бачення, але говорить лише для того, щоб завдати болю. із Ктей розмовляють лише денерлінґи, — вона торкнулася моєї шиї збоку, пом’якшуючи свої слова.
Я кивнув, бо знав, що це правда. І заплакав.
Розділ сто п’ятий. Інтерлюдія: Солодкість
Квоут жестом наказав Хроністові припинити писати.
— Басте, у тебе все гаразд? — він стурбовано поглянув на свого учня. — У тебе такий вигляд, ніби ти проковтнув грудку заліза.
Баст і справді здавався враженим. Обличчя в нього було бліде, майже воскове. Зазвичай воно було бадьоре, та тепер виражало жах.
— Реші, — проказав він сухим, як осіннє листя, голосом. — Ви ніколи не казали мені, що розмовляли з Ктей.
— Басте, я багато чого ніколи тобі не казав, — безтурботно відказав Квоут. — Тому криваві подробиці мого життя і здаються тобі такими заворожливими.
Баст хворобливо всміхнувся, опустивши плечі з полегшенням.
— Отже, насправді ви цього не робили? Тобто не розмовляли з ним. Ви просто вставили це, щоб додати трохи яскравості?
— Прошу, Басте, — відповів Квоут, явно образившись. — Моя історія й так досить яскрава, мені не треба додавати яскравості.
— Не брешіть мені! — раптом крикнув Баст, наполовину підірвавшись зі стільця від сили вигуку. — Не смійте мені про таке брехати! Не смійте! — Баст ударив долонею по столу так, що його кухоль перекинувся, а Хроністів каламар покотився по столу.
Хроніст умить підхопив заповнений до половини аркуш і ногами відсунув стілець від столу, рятуючи аркуш від раптових бризок чорнила й пива.
Баст нахилився вперед із розлюченим обличчям, тицьнувши пальцем у Квоута.
— Мене не обходить, із якого ще лайна ви тут робите золото! Але про таке не брешуть, Реші! Мені точно не брешуть!
Квоут жестом показав на Хроніста, який тримав бездоганно чистий аркуш у повітрі обома руками.
— Басте, — сказав він, — це мій шанс розповісти повну та правдиву історію свого життя. Усе…
Баст заплющив очі й загупав по столу, наче охоплена істерикою дитина.
— Стуліться. Стуліться! СТУЛІТЬСЯ!
Він показав на Хроніста.
— Реші, мені до скрипалевої сраки, що ви скажете йому. Він писатиме те, що скажу я, бо інакше я з’їм його серце на ринковій площі! — він знову тицьнув пальцем на шинкаря й люто затрусив ним. — Але мені кажіть правду, і кажіть негайно!
Квоут поглянув на свого учня, і з його обличчя поступово зникла веселість.
— Басте, ми обидва знаємо, що я не проти час від часу прикрасити дійсність. Але ця історія інакша. Це — мій шанс зафіксувати, як усе було насправді. Це — правда, що ховається за переказами.
Темноволосий молодик зігнувся на стільці та прикрив очі однією рукою.
Квоут поглянув на нього зі стривоженим обличчям.