— У тебе все гаразд?
Баст похитав головою, не прибираючи руки з очей.
— Басте, — лагідно озвався Квоут, — у тебе рука кровоточить. — Зачекавши одну довгу мить, він спитав: — Басте, в чім річ?
— Та в цьому! — вибухнув той і широко розвів руками. Голос у нього був високий та істеричний. — Здається, я нарешті розумію, в чім річ!
Тут Баст розсміявся, однак його сміх був гучним і напруженим, а тоді здушився й перетворився на щось подібне до схлипу. Він підвів погляд на крокви в пивниці. Очі в нього блищали. Він кліпнув, неначе позбуваючись сліз.
Квоут нахилився вперед і поклав руку на плече молодикові.
— Басте, прошу…
— Ви просто стільки всього знаєте, — заговорив Баст. — Знаєте багацько того, чого не маєте знати. Знаєте про Берентальту. Знаєте про білих сестер і сміхошлях. Як ви можете не знати про Ктей? Це ж… це ж чудовисько.
Квоут помітно розслабився.
— Боже милостивий, Басте, і це все? А я вже розхвилювався через тебе. Я стикався ніс до носа зі страшнішими істотами, ніж…
— Немає нікого страшнішого за Ктей! — прокричав Баст і знову гупнув стиснутим кулаком по столу. Цього разу з різким звуком зламалося дерево: одна з товстих колод зігнулася й тріснула. — Реші, стуліться й послухайте. Справді послухайте, — Баст на мить опустив погляд, добираючи слова. — Ви знаєте, хто такі сіти?
Квоут знизав плечима.
— Це одна з партій серед фейрі. Могутня, з добрими намірами…
Баст помахав руками.
— Якщо ви вживаєте слова «добрі наміри», ви їх не розумієте. Але якщо про когось із фейрі можна сказати, що вони працюють на добро, то це про них. Їхній найдавніший і найважливіший обов’язок — заважати Ктей контактувати з усіма. З усіма.
— Я не бачив охоронців, — зауважив Квоут тоном, яким хтось міг би заспокоїти норовливу тварину.
Баст скуйовдив собі волосся, провівши крізь нього обома руками.
— Навіть заради всієї солі в собі не здогадаюсь, як ви прослизнули повз них, Реші. Якщо комусь і вдається вступити в контакт із Ктей, то сіти його вбивають. Убивають із відстані в пів милі з довгих рогових луків. А тоді залишають тіло гнити. Якщо на це тіло бодай сідає ворона, вбивають і її.
Хроніст обережно прокашлявся, а тоді заговорив.
— Якщо ваші слова правдиві, — запитав він, — то нащо комусь іти до Ктей?
Баст на мить набув такого вигляду, ніби зібрався визвіритися на писаря, а тоді замість цього гірко зітхнув.
— Заради справедливості скажу, що мій народ не славиться вмінням ухвалювати добрі рішення, — визнав він. — Усім фейрівським дівчаткам і хлопчикам відомо про природу Ктей, але завжди знайдеться якийсь охочий його відшукати. До нього ходять по відповіді на запитання чи для того, щоб зазирнути в майбутнє. Або сподіваючись піти від нього з квіткою.
— Квіткою? — перепитав Квоут.
Баст ізнову вражено поглянув на нього.
— Ріна? — не побачивши з обличчя шинкаря, що той упізнав слово, Баст сумовито захитав головою. — Реші, ті квіти — панацея. Вони можуть лікувати будь-яку хворобу. Рятувати від будь-якої отрути. Загоювати будь-яку рану.
Тут Квоут здійняв брови.
— А, — вимовив він, опустивши погляд на свої руки, складені на столі. — Розумію. Можу уявити, як це може привабити людину, хоча вона й розуміє, що краще не лізти.
Шинкар підвів погляд.
— Мушу визнати, що не бачу, в чім проблема, — винувато додав він. — Басте, я бачив чудовиськ. Ктей до них не дотягує.
— Реші, я вжив не те слово, — визнав Баст. — Але кращого дібрати не можу. Якби на світі було слово, що означало б «отруйне, сповнене ненависті й заразне», я вжив би його.
Баст глибоко вдихнув і нахилився вперед, не встаючи зі стільця.
— Реші, Ктей може бачити майбутнє. Не якось туманно, наче оракул. Воно бачить усе майбутнє. Чітко. Бездоганно. Усе, що тільки може статися й нескінченно розходиться від поточної миті.
Квоут здійняв брову.
— Що, справді може?
— Може, — серйозно промовив Баст. — І ця істота однозначно, абсолютно лиха. Як правило, це не становить проблеми, бо вона не може покинути дерево. Але коли хтось до неї навідується…
Квоут із відстороненим поглядом кивнув самому собі.
— Якщо воно досконало знає майбутнє, — поволі проказав він, — то, напевно, чудово знає, як певна особа відреагує на всі його слова.
Баст кивнув.
— А ще воно люте, Реші.
Квоут продовжив замисленим тоном:
— Отже, всякий, на кого вплинуло би Ктей, був би подібний до стріли, випущеної в майбутнє.
— Реші, стріла влучає лише в одну людину, — темні очі Баста стали порожніми та зневіреними. — Всякий, на кого вплинуло Ктей, подібний до чумного корабля, що пливе до гавані, — Баст показав на заповнений до половини аркуш, який Хроніст тримав на колінах. — Якби сіти знали, що це існує, то не пожаліли б жодних зусиль для його знищення. І вбили б нас за те, що почули слова Ктей.