— Адже все, що відносить вплив Ктей від дерева… — продовжив Квоут, дивлячись на власні долоні. Одну довгу мить він сидів мовчки, задумливо киваючи. — Отже, молодик, що шукає долі, приходить до Ктей і забирає квітку. Донька короля смертельно хвора, а він несе квітку, щоб її зцілити. Вони закохуються, хоч вона й заручена із принцом сусіднього королівства…
Баст отетеріло витріщився на Квоута, який продовжував говорити.
— Вони роблять зухвалу спробу втекти місячної ночі, — вів Квоут далі. — Однак він падає з даху, і їх ловлять. Принцеса виходить заміж проти власної волі й заколює принца сусіднього королівства в їхню шлюбну ніч. Принц гине. Громадянська війна. Поля спалюють і засівають сіллю. Голод. Чума…
— Це — історія Війни Постошляху, — кволо сказав Баст.
Квоут кивнув.
— Це одна з історій, які розповіла Фелуріян. Досі я не розумів деталь із квіткою. Про Ктей вона ніколи не згадувала.
— І не стала би згадувати, Реші. Вважається, що це приносить нещастя, — Баст похитав головою. — Ні, не приносить нещастя. Це все одно що плюватись отрутою комусь у вухо. Так просто ніхто не робить.
Хроніст частково опанував себе й посунув свій стілець назад до столу, досі обережно тримаючи аркуш. Насуплено поглянув на стіл, поламаний і залитий пивом та чорнилом.
— Схоже, ця істота має неабияку репутацію, — промовив він. — Але мені важко повірити, що вона така ж небезпечна, як усі ті…
Баст вражено поглянув на Хроніста.
— Залізо й жовч, — вимовив він тихим голосом. — Ви мене за дитину вважаєте? Думаєте, що я не знаю різниці між історією, яку розповідають біля ватри, і правдою?
Хроніст заспокійливо змахнув однією рукою.
— Я не це…
Баст, не зводячи погляду з нього, поклав закривавлену долоню на стіл. Дерево застогнало, а зламані колоди стали на місце, раптом затріщавши. Баст підніс руку, а тоді різко опустив її на стіл, і темні потоки чорнила й пива раптом закрутилися та склалися у смолянисто-чорну ворону, що стрімко знялася та облетіла пивницю.
Баст упіймав її обома руками й недбало роздер птаха навпіл, а тоді підкинув половинки в повітря, де вони вибухнули великими пломенями кольору крові.
Усе це сталося за один подих, не більше.
— Усе, що ви знаєте про фейрі, може вміститися в наперстку, — заявив Баст і поглянув на писаря з геть невиразним обличчям. Його голос звучав безживно й рівно. — Як ви смієте в мені сумніватися? Ви гадки не маєте, хто я.
Хроніст застиг на місці, але погляду не відвів.
— Присягаюся своїм язиком і зубами, — холодно проказав Баст. — Присягаюся кам’яними дверима. Кажу вам три тисячі разів. Ані в моєму світі, ані у вашому немає нічого небезпечнішого за Ктей.
— Басте, не треба так, — лагідно озвався Квоут. — Я тобі вірю.
Баст повернувся до Квоута, а тоді жалюгідно скоцюбився на стільці.
— Краще б не вірили, Реші.
Квоут іронічно всміхнувся.
— Отже, людина, що зустріла Ктей, надалі робитиме лише неправильний вибір.
Баст похитав головою. Його лице зблідло й витягнулося.
— Не неправильний, Реші, — катастрофічний. Аякс поговорив із Ктей, перш ніж украсти місяць, і через це спалахнула Війна Творення як така. Ланре поговорив із Ктей, перш ніж організувати зраду Мір Тарінієля. Створення Безіменних. Скейндайн. Усе це можна відстежити до Ктей.
Квоутове обличчя стало невиразним.
— Що ж, я, безумовно, в цікавій компанії. Чи не так? — сухо промовив він.
— Ба більше, Реші, — відповів Баст, — якщо в наших п’єсах удалині на задньому плані показують дерево Ктей, зрозуміло, що ця історія буде з найстрашніших трагедій. Його зображають, щоб глядачі знали, чого очікувати. Щоб вони знали, що врешті все піде шкереберть.
Одну довгу мить Квоут дивився на нього.
— Ох, Басте… — тихо звернувся він до свого учня з лагідною й сумною усмішкою. — Я знаю, що за історію розповідаю. Це не комедія.
Баст підвів на нього порожній, зневірений погляд.
— Але ж, Реші… — його вуста заворушилися, марно намагаючись знайти якісь слова.
Рудоволосий шинкар обвів жестом порожню пивницю.
— Басте, ось кінець історії. Ми всі це знаємо, — сказав Квоут буденним тоном, так невимушено, ніби говорив про погоду напередодні. — Я вів цікаве життя, і цей спомин не позбавлений солодкості. Але…