Пенні кивнула в мій бік.
— Це твій свіжолиций вогненний хлопчина, який був тут витки зо три тому! Пам’ятаєш, як показувала мені на нього? Я його з бородою не впізнала.
Лосі стала переді мною. На оголену бліду шкіру в неї на плечах падали яскраво-руді кучері. Її загрозливі зелені очі окинули поглядом мій шейд і поволі підняли його до мого обличчя.
— Точно, він, — сказала вона вбік, звертаючись до Пенні. — Хоч із бородою, хоч без.
Вона підступила на крок і мало не притиснулася до мене.
— Хлопчиська завжди ходять із бородами, сподіваючись, що це зробить їх чоловіками, — її яскраво-смарагдові очі сміливо вп’ялися поглядом у мої, неначе очікуючи, що я зашаріюся й розгублюся, як раніше.
Я згадав усе, чого навчився завдяки Фелуріян, і відчув, як у мені знову закипає дивний несамовитий сміх. Я притлумив його як міг, але відчував, як він перекидається в мені, коли перехопив її погляд і всміхнувся.
Лосі вражено відступила на пів кроку назад, а її бліда шкіра вкрилася яро-червоним рум’янцем.
Пенні простягнула руку, щоб не дати їй упасти.
— Господи, дівчинко, що з тобою таке?
Лосі відірвала погляд від мене.
— Пенні, поглянь на нього, справді поглянь. Він схожий на фейрі. Поглянь на його очі.
Пенні з цікавістю поглянула на моє обличчя, а тоді трохи зашарілася сама і схрестила руки на грудях, неначе я побачив її голою.
— Господи милосердний, — видихнула вона. — Отже, все це правда. Чи не так?
— Кожне слово, — промовив я.
— Як ти вирвався від неї? — запитала.
— Ой, та ну тебе, Пенні! — вражено крикнув скрипаль. — Невже ти віриш в оповідь цього цуцика?
Лосі повернулась і з жаром заговорила:
— Бене Крейтон, чоловіків, які вміють поводитися з жінками, можна впізнати відразу. А втім, звідки тобі знати? Коли цей побував тут зо два витки тому, я вподобала його лице й подумала, що покачаюся з ним. Але коли спробувала збити його з ніг… — вона поступово замовкла, неначе не знаючи, що сказати.
— Пам’ятаю, — озвався чоловік біля шинкваса. — Збіса смішно вийшло. Я думав, він обісциться. Він їй і слова не міг сказати.
Скрипаль знизав плечима.
— Отже, відтоді він знайшов якусь фермерську доньку. Це не означає…
— Цить, Бене, — тихо і владно промовила Пенні. — Тут змінилося більше, ніж можна пояснити невеликою бородою, — її очі придивилися до мого обличчя. — Господи, дівчинко, ти маєш рацію. Він став якийсь схожий на фейрі, — скрипаль знову зібрався подати голос, але Пенні різко зиркнула на нього. — Або затихни, або паняй. Не треба мені тут сьогодні бійок.
Скрипаль оглянув залу й побачив, що настрої обернулися проти нього. Розчервонівшись і набурмосившись, він підібрав свою скрипку й забрався геть.
Лосі знову підійшла до мене та прибрала волосся назад.
— Вона справді була така гарна, як про неї кажуть? — вона гордо задерла підборіддя. — Гарніша за мене?
Я завагався, а тоді тихо заговорив:
— Вона була Фелуріян, найпрекраснішою з-поміж усіх, — я простягнув руку, щоб торкнутися шиї Лосі збоку, там, де її руді кучері починали сповзати донизу, а тоді нахилився вперед і прошепотів їй на вухо сім слів. — Хай там як, їй бракувало твого вогню.
І вона покохала мене за ці сім слів, і її гордість опинилася в безпеці.
Пенні подала голос:
— Як тобі вдалося вирватись?
Я окинув залу поглядом і відчув, як усі зосередили увагу на мені. У мені закружляв нестримний фейрівський сміх. Я ліниво всміхнувся. Мій шейд розлетівся.
А тоді я перейшов до переднього кінця зали, сів на камін і розповів їм історію.
Чи радше розповів їм одну історію. Якби я розповів їм усю правду, вони не повірили б. Фелуріян відпустила мене, бо я тримав у заручницях пісню? Це просто не вписувалося в класичні оповідки.
Тож те, що я розповів їм, було ближче до історії, яку вони очікували почути. В цій історії я гнався за Фелуріян до Фею. Наші тіла переплелися на її сутінковій галявині. А тоді, поки ми відпочивали, я зіграв дещо досить світле, щоб вона засміялася, дещо досить похмуре, щоб вона охнула, музику, від солодкості якої вона розридалася.
Але коли я спробував покинути Фей, вона мені не дозволила. Надто вже полюбила мою… майстерність.
Мені, мабуть, не варто вдавати святенника. Я доволі чітко натякнув на те, що Фелуріян була вельми високої думки про мене як про коханця. І виправдати цю свою поведінку можу хіба тим, що тоді був шістнадцятирічним юнаком, пишався своїми новоздобутими навичками й був не проти трохи повихвалятися.