Я розповів їм, як Фелуріян спробувала полонити мене у Феї, як ми билися чарами. Для цього я запозичив дещицю в Таборліна Великого. Були вогонь і блискавка.
Урешті я переміг Фелуріян, але пощадив її життя. Охоплена вдячністю, вона зіткала мені плащ як у фей, навчила мене таємної магії й дала мені срібний листочок на знак симпатії. Листочок, звісно, був чистісінькою вигадкою. Але це не була б годяща історія, якби Фелуріян не піднесла мені трьох дарунків.
Загалом історія вийшла гарна. А якщо вона була не зовсім правдива… що ж, принаймні до неї домішалося трохи правди. На свій захист скажу, що міг би начисто розпрощатися з правдою й розповісти набагато кращу історію. Брехня простіша і в більшості випадків логічніша.
Лосі стежила за мною впродовж усієї оповіді і, здається, сприймала все це як своєрідний виклик умінням смертних жінок. Коли історія закінчилася, вона заявила права на мене й повела мене до своєї маленької кімнатки на найвищому поверсі «Одного гроша».
Тієї ночі я спав дуже мало, а Лосі підійшла до мого вбивства ближче, ніж Фелуріян. Вона була прекрасною партнеркою, чудовою, як сама Фелуріян.
«Але як таке могло бути?» — чую я ваші голоси. Як будь-яка смертна жінка могла зрівнятися з Фелуріян?
Це легше зрозуміти, згадавши про музику. Іноді якийсь чоловік насолоджується симфонією. Часом же йому більше до смаку джига. Те саме стосується плотського кохання. Один його різновид підходить для глибоких подушок сутінкової лісової галявини. А якийсь інший видається цілком природним на вузькому ліжку в якомусь шинку нагорі. Кожна жінка подібна до інструмента, що чекає, коли його вивчатимуть, любитимуть, коли на ньому чудово гратимуть, чекає на можливість нарешті показати свою справжню музику.
Декого таке бачення може образити — тих, хто не розуміє, як мандрівний артист розглядає свою музику. Такі люди можуть подумати, ніби я принижую жінок. Вони можуть вирішити, що я бездушний, грубий або неотесаний.
Але ці люди не розуміють, що таке кохання, музика чи я.
Розділ сто восьмий. Швидко
Ми провели в «Одному гроші» кілька днів, поки нам були раді. Ми мали власні кімнати й харчувалися безкоштовно. Менше бандитів — це безпечніші дороги й більше клієнтів, а Пенні знала, що наша присутність у шинку привабить більше відвідувачів, аніж гра на скрипці будь-якого вечора.
Ми гарно скористалися цим часом, насолоджуючись гарячою іжею та м’якими ліжками. Усі ми могли присвятити цей час латанню тіла. Геспе досі мучилася з простреленою ногою, Дедан — зі зламаною рукою. Мої дрібні ушкодження, одержані в бою з бандитами, вже давно зникли, та в мене були й новіші, передусім серйозно роздряпана спина.
Я навчав Темпі основ гри на лютні, а він продовжив навчати мене битися. Моя підготовка складалася з коротких стислих розмов на тему летані й довгих виснажливих відпрацьовувань кетану.
Також я склав пісню про свій досвід життя з Фелуріян. Спершу я назвав її «Створена в сутінках», а це, як ви маєте визнати, не надто добра назва. На щастя, вона не прижилася, а зараз більшість людей знає її як «Недоспівану пісню».
Це не було вершиною моєї творчості, та її легко було запам’ятати. Клієнтам у шинку вона, схоже, сподобалась, а коли я почув, як Лосі насвистує цю пісню, подаючи напої, до мене дійшло, що вона ширитиметься, наче вогонь серед вугілля.
Позаяк люди все просили історій, я розповів іще про кілька цікавих подій зі свого життя. Розказав їм, як примудрився вступити до Університету, коли мені було заледве п’ятнадцять. Розказав їм, як усього за три дні опинився в Арканумі. Розказав, як назвав ім’я вітру в лютому гніві, коли Емброуз розбив мою лютню.
На жаль, до третьої ночі в мене закінчилися правдиві історії. А позаяк мої слухачі досі жадали більшого, я просто вкрав історію про Іллієна й натомість поставив на його місце себе, ще й долучив дещицю про Таборліна.
Я цим не пишаюся і на свій захист хотів би сказати, що чимало випив. Ба більше, серед моїх слухачів було кілька гарних жінок. У захоплених очах молодої жінки є щось потужно знадливе. Вони можуть витягнути з дурнуватого молодика багато різної маячні, і я не був винятком із цього правила.
Тим часом Дедан і Геспе опинилися в маленькому усамітненому світі з тих, які створюють для себе нові закохані. Дивитися на них було задоволенням. Дедан був лагідніший, тихіший. Обличчя Геспе стало далеко не таким суворим. Вони провели чимало часу в себе в кімнаті. Поза сумнівом, відсипалися.
Мартен безбожно фліртував із Пенні, споживши стільки випивки, що в ній і рибину можна було б утопити, і загалом веселився за трьох.