Я постарався зберегти спокійне обличчя, бо здогадувався, що будь-який його вираз лише погіршить її думку про мене ще більше.
Темпі показав туди, звідки я прийшов, і сказав:
— Іди.
«Серйозно. Офіційно».
Я знехотя послухався, не бажаючи влаштовувати сцену.
Адеми чверть години постояли вкупі, поки я відпрацьовував кетан. Хоч я й не чув ані словечка з їхньої розмови, було очевидно, що вони сперечаються. Їхні жести були різкі й сердиті, а ноги вони тримали агресивно.
Урешті четверо незнайомих адемів пішли назад до дороги. Темпі повернувся туди, де я намагався повторити «молотіння пшениці».
— Надто широко. — «Роздратування». Він потицяв мене в ногу ззаду і штовхнув мене у плече, показуючи, що мені бракує рівноваги.
Я посунув стопу і спробував іще раз.
— Хто то був, Темпі?
— Адеми, — просто сказав він і знову сів під деревом.
— Ти їх знав?
— Так, — Темпі роззирнувся довкола, а тоді дістав із футляра мою лютню. Із зайнятими руками він був німий у квадраті. Я повернувся до відпрацювання кетану: знав, що намагатися витягнути з нього відповіді буде все одно що рвати зуби.
Минуло дві години, і сонце почало сідати за дерева на заході.
— Завтра я йду, — сказав Темпі. Позаяк він досі тримався обома руками за лютню, про його настрій я міг лише здогадуватися.
— Куди?
— До Герта. Туди, де Шегін.
— Це міста?
— Герт — це місто. Шегін — моя вчителька.
Я вже думав, у чому може бути річ.
— Тобі дісталося на горіхи за те, що ти мене навчав?
Він повернув лютню до футляра й поставив на місце кришку.
— Можливо.
«Так».
— Це заборонено?
— Суворо заборонено, — відповів він.
Темпі встав і розпочав кетан. Я почав повторювати за ним, і якийсь час ми обидва мовчали.
— Як сильно тобі дісталося? — врешті запитав я.
— Надзвичайно дісталося, — сказав він, і я почув у його голосі несподівану нотку почуття — тривоги. — Можливо, це було нерозважливо.
Ми разом рухалися повільно, наче призахідне сонце.
Я згадав слова Ктей. Єдині потенційно корисні відомості, про які воно прохопилося в нашій розмові. «Ти сміявся з фей, доки не побачив одну з них. Не дивно, що всі твої цивілізовані ближні так само відмахуються й від чандріян. Щоб відшукати людину, яка може сприйняти тебе всерйоз, тобі довелося б залишити свої безцінні сторони далеко позаду. В тебе не було б жодної надії до меж Штормвалу».
Фелуріян казала, що Ктей говорить лише правду.
— Чи можу я супроводити тебе? — запитав я.
— Супроводити? — перепитав Темпі. Його руки описали граційне коло. Таким жестом можна було зламати довгі кістки передпліччя.
— Подорожувати разом із тобою. Піти з тобою. До Герта.
— Так.
— Це допомогло б із твоїм клопотом?
— Так.
— Я піду.
— Дякую тобі.
Розділ сто дев’ятий. Варвари та божевільні
Правду кажучи, мені понад усе хотілося повернутися до Северена. Хотілося знову поспати в ліжку та скористати з ласки мейра, поки він іще про неї не забув. Хотілося знайти Денну і владнати все між нами.
Але Темпі дістав на горіхи за те, що мене навчав. Я не міг просто втекти й покинути його сам на сам із цим. Ба більше, Ктей сказало мені, що Денна вже полишила Северен. Щоправда, це я цілком міг зрозуміти й без пророчої феєчки. Мене не було вже місяць, а Денна ніколи не була схильна чекати, поки в неї під ногами виросте трава.
Тож наступного ранку наша компанія розійшлася. Дедан, Геспе й Мартен рушили на південь, до Северена, щоб відзвітувати мейрові й забрати свою платню. Ми з Темпі збиралися на північний схід, до Штормвалу й Адемре.
— Ти певен, що не хочеш, щоб я відніс йому скриньку? — запитав уже вп’яте Дедан.
— Я пообіцяв мейрові, що особисто поверну йому будь-які кошти, — збрехав я. — Але все ж передай йому оце, — я вручив великому найманцеві листа, якого написав напередодні ввечері. — Тут пояснюється, чому мені довелося поставити тебе ватажком гурту, — я всміхнувся. — Можливо, тобі за це буде премія.
Дедан зарозуміло надувся, взявши листа.
Мартен, який стояв неподалік, видав якийсь звук — можливо, кашлянув.
***
Поки ми з Темпі мандрували, я спромігся витягнути з найманця кілька деталей. Урешті я дізнався, що люди його соціального становища зазвичай дістають відповідний дозвіл, перш ніж узяти учня.
Усе ускладнювало те, що я був чужинцем. Варваром. Схоже, Темпі, навчаючи такого, як я, не просто порушив звичай. Він зрадив довіру своєї вчительки та свого народу.