— Я справді народився у хліві, — похмуро роз’яснив я. — У цьому є щось погане?
Сім стояв, притуливши одну руку до стіни, а другу — до шкіри на щоці, що поступово червоніла. Його лице виражало щире здивування.
— На Бога, що з тобою таке?
— Зі мною — нічого такого, — відказав я, — але тобі варто було би стежити за тоном. Ти мені подобаєшся, але те, що я не маю заможних батьків, іще не означає, що ти хоч трохи кращий за мене, — я насупився і знову сплюнув. — Боже, яка гидота, ненавиджу мускатний горіх. Ненавиджу з дитинства.
Раптом Сім змінився на лиці: до нього дійшло.
— Присмак у тебе в роті, — промовив він. — Сливи та спеції?
Я кивнув.
— Мерзота.
— Сірий попіл Господень, — видобув Сім, стишивши голос із похмурою серйозністю. — Гаразд. Ти маєш рацію. Тебе одурманено. Я знаю, що це. — Він замовкнув, а я розвернувся й заходився відчиняти двері. — Що ти робиш?
— Піду вб’ю Емброуза, — відповів я. — За те, що отруїв мене.
— Це не отрута. Це… — Сім раптом замовк, а тоді продовжив спокійним, рівним голосом: — Де ти роздобув отой ніж?
— Ношу його на нозі, під штанями, — пояснив я. — На крайній випадок.
Сім глибоко вдихнув, а тоді видихнув.
— Може, даси мені хвилинку на пояснення, перш ніж іти вбивати Емброуза?
Я знизав плечима.
— Гаразд.
— Не проти сісти для розмови? — Сім показав на стілець.
Я зітхнув і сів.
— Гаразд. Але поквапся. У мене скоро вступний іспит.
Сім спокійно кивнув і сів навпроти мене на край ліжка.
— Добре. Знаєш, як буває, коли людина випила і рветься впороти якусь дурницю? І відмовити людину від цього не можна, хоч ідея і явно погана?
Я засміявся.
— Як тоді, коли ти хотів піти поговорити з тією арфісткою за порогом «Еоліяна» й наблював на її коня?
Він кивнув.
— Саме так. Є певна речовина, яку виготовляють алхіміки та яка діє так само, тільки набагато сильніша.
Я похитав головою.
— Геть не почуваюся п’яним. Голова в мене ясна, мов день.
Сім знову кивнув.
— На сп’яніння це не схоже, — пояснив він. — Це лише одна частка картини. Від цієї речовини не паморочиться голова й не настає втома. Від неї людині просто легше втнути якусь дурницю.
Я на мить замислився над почутим і сказав:
— Не думаю, що річ у цьому. Мені не хочеться втнути якусь дурницю.
— Є один спосіб, у який можна це перевірити, — сказав Сім. — Можеш зараз назвати якусь ідею, що здається кепською?
Якусь мить я міркував, мляво постукуючи клинком ножа по краю черевика.
— Кепська ідея — це, наприклад… — і поступово замовк.
Подумав іще. Сім вичікувально дивився на мене.
— …стрибнути з даху? — наприкінці мій голос стух, і твердження прозвучало схоже на якесь запитання.
Сім мовчав і дивився на мене.
— Я бачу, в чому проблема, — поволі проказав я. — У мене наче немає жодних поведінкових фільтрів.
Сіммон усміхнувся з полегшенням і підбадьорливо кивнув.
— Саме так. У тебе так якісно виведено з ладу всі гальма, що ти навіть не помічаєш їхнього зникнення. Зате все інше таке, як було. Ти стабільний, здатний до зв’язного мовлення й раціональний.
— Ти зверхньо до мене говориш, — заявив я, тицьнувши на нього ножем. — Не треба так.
Він кліпнув.
— Атож. Можеш вигадати, як бути з цією проблемою?
— Звісно. Мені потрібен якийсь поведінковий спробний камінь. Моїм компасом доведеться бути тобі, бо в тебе фільтри досі на місці.
— Я думав те саме, — промовив Сім. — То ти мені довіришся?
Я кивнув.
— Тільки не стосовно жінок. Із жінками ти поводишся як ідіот, — узяв зі столика, що стояв поряд, склянку води та прополоскав рота, а тоді виплюнув воду на долівку.
Сім невпевнено всміхнувся.
— А й справді. По-перше, не можна йти вбивати Емброуза.
Я завагався.
— Ти впевнений?
— Впевнений. Ба більше, практично все, що ти думаєш зробити цим ножем, буде кепською ідеєю. Віддай його мені.
Я знизав плечима й перевернув ножа на долоні, а тоді віддав його Сімові саморобним шкіряним руків’ям уперед.
Сіма це, вочевидь, здивувало, та він усе-таки взявся за ніж.
— Тейлу милосердний, — вимовив Сіммон і тяжко зітхнув, а тоді поклав ножа на ліжко. — Дякую.
— Це був крайній випадок? — запитав я і ще раз прополоскав рота. — Нам, мабуть, потрібна якась система оцінювання. Скажімо, десятибальна шкала.
— Плюватися водою на мою підлогу — це одиниця, — відповів Сім.
— Ой, — сказав я. — Вибачай.
Повернув склянку на його стіл.