Замість усміхатися й кивати, що було б ознакою товариськості у варварів, я зберігав порожнє обличчя, повторював ледь помітні жести, якими вони вітались, і уникав зорового контакту.
Десь після третьої години двері відчинились, і Шегін махнула рукою, кличучи мене всередину.
Кімната була добре освітлена й мала стіни з обтесаного каменю. Вона була завбільшки з велику спальню в заїзді, але здавалася навіть більшою через відсутність будь-яких серйозних меблів. Під однією стіною стояла невеличка залізна пічка, що випромінювала лагідне тепло, а ще були чотири стільці, поставлені приблизно колом. Три з них займали Темпі, Шегін і Карсерет. Я зайняв четвертий, коли Шегін зробила відповідний жест.
— Скількох ти вбив? — запитала Шегін. Тон у неї був уже не такий, як раніше. Категоричний. Тим самим тоном говорив Темпі, коли ми розмовляли про летані.
— Багатьох, — відповів я без вагання. Часом я можу бути дурнуватим, але я розумію, коли мене випробовують.
— Багатьох — це скількох? — це було не прохання уточнити. Це було нове запитання.
— Коли йдеться про вбивство людей, один — це багато.
Вона злегка кивнула.
— Чи вбивав ти людей поза летані?
— Можливо.
— Чому ти не кажеш «так» або «ні»?
— Тому що летані не завжди було ясним для мене.
— І чому це так?
— Тому що летані не завжди ясне.
— Що робить летані ясним?
Я завагався, хоч і знав, що вагатися неправильно.
— Слова вчителя.
— Чи можна навчати летані?
Я зібрався зробити жест «невпевненість», але тоді згадав, що розмовляти руками недоречно.
— Можливо, — промовив я. — Я так не можу.
Темпі трохи посунувся на стільці. Усе йшло недобре. Не маючи жодних інших ідей, я глибоко вдихнув, розслабився та обережно занурив розум у «кружляння листка».
— Хто знає летані? — запитала Шегін.
— Листок на вітрі, — відповів я, хоча, правду кажучи, не можу сказати, що тоді мав на увазі.
— Звідки походить летані?
— Із того ж місця, що й сміх.
Шегін трохи завагалась, а тоді промовила:
— Як іти шляхом летані?
— А як іти шляхом місяця?
Час, проведений із Темпі, навчив мене цінувати різні паузи, що можуть виникати в розмові. Адемічна мова каже мовчанням не менше, ніж словами. Є багатозначна пауза. Ввічлива пауза. Спантеличена пауза. Є пауза, що містить чимало підтексту, пауза, що містить вибачення, пауза, що додає наголосу…
Ця пауза була несподіваним проваллям у розмові. Це була порожнеча, що утворюється під час вдиху. Я відчув, що сказав або щось дуже розумне, або щось дуже дурне.
Шегін посунулася на стільці, і офіційної атмосфери як не бувало. Відчувши, що ми йдемо далі, я випустив свій розум із «кружляння листка».
Шегін повернулась обличчям до Карсерет.
— Що скажеш?
Карсерет досі сиділа, наче статуя, нічого не виражаючи обличчям і не рухаючись.
— Я скажу те, що казала раніше. Темпі нетінад нас усіх. Його слід відрізати. Саме тому в нас є закони. Знехтувати законом означає стерти його.
— Сліпо йти за законом означає бути рабом, — хутко відказав Темпі.
Шегін зробила жест «різкий докір», і Темпі зашарівся від сорому.
— Що ж до цього, — Карсерет показала жестом на мене: «зневага», — то він не з Адемре. У найкращому разі він дурень. У найгіршому — брехун і злодій.
— А те, що він сказав сьогодні? — запитала Шегін.
— Собака може гавкнути тричі, не рахуючи.
Шегін повернулася до Темпі.
— Говорячи поза чергою, ти відмовляєшся від своєї черги говорити.
Темпі знову зашарівся, а його губи поблідли: йому важко було зберігати самовладання.
Шегін глибоко вдихнула й поволі випустила повітря.
— Кетан і летані — це те, що робить нас Адемре, — сказала вона. — Варвар просто не може знати про кетан, — і Темпі, і Карсерет заворушились, але вона підняла одну руку. — Водночас знищити людину, що розуміє летані, неправильно. Летані не знищує саме себе.
Слово «знищити» вона вимовляла дуже невимушено. Я понадіявся, що хибно тлумачу його значення в адемічній.
Шегін продовжила:
— Є ті, хто міг би сказати: «Цей має достатньо. Не навчайте його летані, бо всякий, хто володіє знанням про летані, долає все».
Суворо поглянула на Карсерет.
— Але я так не сказала б. На мою думку, світ був би кращий, якби до летані належало більше людей. Адже летані не лише надає силу, а й приносить мудрість у застосуванні сили.
Запала довга тиша. Поки я намагався зберігати спокійний вигляд, мій шлунок зав’язався вузлом.