— Та нічого, — невимушено запевнив Сім.
— Одиниця — це низька оцінка чи висока? — запитав я.
— Низька, — відповів він. — Убити Емброуза — це десятка, — Сім завагався. — Чи, може, вісімка, — засовався на місці. — Або сімка.
— Справді? — перепитав я. — Аж так багато? Ну, гаразд, — нахилився вперед. — Підкажи мені щось корисне для вступного іспиту. Скоро треба буде вертати до черги.
Сіммон твердо похитав головою.
— Ні. Це дуже погана ідея. Вісімка.
— Справді?
— Справді, — підтвердив він. — Це делікатна ситуація спілкування. Багато що може піти не так.
— Але якщо…
Сім зітхнув і прибрав з очей пісочне волосся.
— Я твій спробний камінь чи як? Якщо мені доведеться по десять разів усе повторювати, перш ніж ти послухаєш, це стане непросто.
Я на мить замислився.
— Маєш рацію, тим паче якщо я зберуся втнути щось потенційно небезпечне, — роззирнувся довкола. — Як довго це триватиме?
— Не більш як вісім годин.
Сім відкрив рота, щоб продовжити, а тоді стулив його.
— Що таке? — запитав я.
Сім зітхнув.
— Можуть бути певні побічні ефекти. Речовина жиророзчинна, тож вона якийсь час протримається в організмі. Можливо, в тебе час від часу виникатимуть легкі рецидиви від стресу, сильних емоцій, фізичних навантажень… — він винувато поглянув на мене. — Вони будуть схожі на тихе відлуння оцього.
— Цим я перейматимуся згодом, — сказав я та простягнув руку. — Давай мені свій жетон для іспиту. А сам можеш пройти зараз. Я заберу твій час.
Він безпорадно розвів руками й пояснив:
— Я вже все.
— Зуби й губи Тейлу! — лайнувся я. — Гаразд. Іди по Фелу.
Він шалено замахав руками.
— Ні. Ні, ні, ні. Десятка.
Я засміявся.
— Не для того. Їй випав вечір запалка.
— Думаєш, вона поміняється з тобою?
— Вона вже це пропонувала.
Сім звівся на ноги.
— Йду по неї.
— Я буду тут, — сказав я.
Сім завзято кивнув і нервово оглянув кімнату.
— Мабуть, найбезпечніше тобі не робити нічого, поки мене не буде, — мовив він, відчиняючи двері. — Просто сиди без діла, доки я не повернуся.
***
Сіма не було всього п’ять хвилин — і воно, мабуть, на краще.
У двері постукали.
— Це я, — долинув Сімів голос крізь дерево. — Тут усе гаразд?
— А знаєш, що дивно? — озвався я крізь двері. — Я спробував зрозуміти, як можна повеселитися, поки тебе нема, та не зміг, — я оглянув кімнату. — Здається, це означає, що гумор закорінений у порушенні суспільних норм. Я не можу нічого порушувати, бо не можу збагнути, що було б неприйнятно для суспільства. Мені все здається однаковим.
— Можливо, ти маєш рацію, — сказав Сім, а тоді запитав: — Але ти все одно щось утнув?
— Ні, — відповів я. — Я вирішив бути хорошим. Ти знайшов Фелу?
— Так. Вона тут. Але, перш ніж ми зайдемо, пообіцяй, що нічого не робитимеш, не спитавшись у мене. Згода?
Я засміявся.
— Та згода. Просто не змушуй мене робити дурниці перед нею.
— Обіцяю, — промовив Сім. — Може, сядеш? Просто для певності.
— Уже сиджу, — запевнив я.
Сім відчинив двері. Я побачив, що з-за його плеча визирає Фела.
— Привіт, Фело, — озвався я. — Мені потрібно обмінятися з тобою часом.
— По-перше, — заговорив Сім, — надягни сорочку назад. Це приблизно двійка.
— Ой, — сказав я. — Звиняйте. Мені було жарко.
— Можна було відчинити вікно.
— Я подумав, що безпечніше буде обмежити свою взаємодію із зовнішніми предметами, — пояснив я.
Сім здійняв брову.
— Насправді дуже добра думка. Просто в цьому випадку ти через неї трішки схибив.
— Ого, — долинув із коридору Фелин голос. — Це він серйозно?
— Цілком серйозно, — запевнив Сім. — Чесно? Не думаю, що тобі безпечно сюди заходити.
Я натягнув сорочку і сказав:
— Одягнувся. Навіть сяду на свої долоні, якщо так тобі буде спокійніше.
А тоді так і зробив, підсунувши їх під ноги.
Сім завів Фелу всередину, а тоді зачинив за нею двері.
— Фело, ти просто прекрасна, — сказав я. — Я віддав би всі гроші, які маю в гаманці, за можливість просто подивитися дві хвилини на тебе голяка. Віддав би все, що маю. Крім лютні.
Важко сказати, хто з них почервонів сильніше. Либонь, таки Сім.
— Не треба було цього казати, так? — запитав я.
— Ні, — промовив Сім. — Це приблизно п’ятірка.
— Але ж це безглуздо, — обурився я. — Жінки на картинах бувають голими. Люди ж купують картини, так? І жінки для них позують.
Сім кивнув.
— Це правда. Але все одно. Просто посидь якусь хвильку, нічого не кажучи й не роблячи. Гаразд?