***
Ми годину розмовляли про дрібниці, і напруженість між нами поволі зникала. Вашет запитала, як саме я наразився на шмагання, і я розповів їй ту історію в загальних рисах, радіючи, що дістав змогу пояснити свої дії. Не хотілося, щоб вона вважала мене за злочинця.
Опісля Вашет уважніше оглянула мої шрами.
— Той, хто доглядав тебе, явно знався на зцілюванні, — із захватом сказала вона. — Дуже чиста робота. Кращої я не бачила.
— Я передам твої компліменти, — пообіцяв я.
Вона обережно провела рукою біля краю розпеченого рубця, що тягнувся вздовж усієї моєї спини.
— До речі, вибач за це.
— Просто скажу тобі, що це болить сильніше, ніж будь-яке шмагання.
— За день-два минеться, — пообіцяла вона. — Хоча не можу сказати, ніби сьогодні ти не спатимеш на животі, — Вашет допомогла мені одягнути сорочку, а затим повернулася до іншої лави й умостилася обличчям до мене.
Я повагався, а тоді спитав:
— Без образ, Вашет. Але ти видаєшся не такою, як інші адеми, яких я зустрічав. Май на увазі, що їх я зустрічав небагато.
— Ти просто жадаєш знайомої мови тіла, — сказала вона.
— Є таке, — визнав я. — Але ти здаєшся більш… експресивною, ніж інші адеми, яких я бачив, — я показав на своє лице.
Вашет знизала плечима.
— Там, звідки я родом, ми виростаємо, розмовляючи вашою мовою. А ще я чотири роки була охоронницею й капітанкою при поетові в Малих королівствах, який також був королем. Атурською я, напевно, розмовляю краще за всіх у Герті. Включно з тобою.
Останнє я зігнорував.
— Ти виросла не тут?
Вона мотнула головою.
— Я з Феанта, міста далі на північ. Ми більш… відкриті для світу. У Герті всього одна школа, і всі дуже сильно прив’язані до неї. Меч-дерево — це також один із давніх шляхів. Доволі офіційний. Я виросла, йдучи шляхом радості.
— Є й інші школи?
Вашет кивнула.
— Це — одна з багатьох шкіл, що йдуть шляхом Латанти, шляхом меч-дерева. Він один із найдавніших після Ейте та Аратана. Є й інші шляхи, дюжини зо три. Але деякі з них дуже малі, і їхнього кетану навчають усього одна чи дві школи.
— І тому в тебе інакший меч? — запитав я. — Ти принесла його з іншої своєї школи?
Вашет примружено поглянула на мене.
— Що ти знаєш про мій меч?
— Ти дістала його, щоб обчикрижити вербову лозину, — пояснив я. — Меч Темпі був гарно виготовлений, але в тебе він не такий. Руків’я потерте, але клинок здається новим.
Вона з цікавістю поглянула на мене.
— Що ж, ти таки тримаєш очі розплющеними.
Я знизав плечима.
— Строго кажучи, цей меч не мій, — промовила Вашет. — Він просто в мене на зберіганні. Цей меч старий, а клинок — найстаріша його частина. Його мені віддала сама Шегін.
— І тому ти прийшла до цієї школи?
Вашет хитнула головою.
— Ні. Шегін дала мені меч набагато пізніше, — вона сягнула назад і з любов’ю торкнулася його ефеса. — Ні. Я прийшла сюди, бо Латанта, хоч і може бути доволі офіційною, дає блискуче володіння мечем. На шляху радості я навчилася всього, чого могла. Перш ніж мене прийняла Шегін, мені відмовили три інші школи. Шегін — розумна жінка й усвідомила, що з навчання мене буде якийсь зиск.
— Гадаю, нам обом пощастило, що вона мислить широко, — сказав я.
— Більше тобі, ніж мені, — промовила Вашет. — Між різними шляхами існує своєрідна конкуренція. Коли я приєдналася до Латанти, це стало невеличким особистим досягненням Шегін.
— Напевно, важко було, — сказав я. — Приїхати сюди й бути всім незнайомою.
Вашет знизала плечима так, що меч у неї на плечі здійнявся й упав.
— Спершу — так, — погодилася вона. — Але вони впізнають талант, а його в мене задосить. Ті, хто вивчають шлях радості, часто вважали мене доволі неприродною й зарозумілою. Але тут мене вважають дещо дикуватою, — вона всміхнулася. — Це приємно, все одно що мати новий комплект одягу на себе.
— Шлях радості також навчає летані? — запитав я.
Вашет засміялася.
— Це привід для серйозних суперечок. Проста відповідь: «так». Усі адеми певною мірою вивчають летані. Особливо ті, хто у школах. Однак летані відкрите до широких тлумачень. Те, за що в одних школах тримаються, в інших відкидають.
Вона задумливо поглянула на мене.
— Чи правда, що ти сказав, буцімто летані походить із того ж місця, що й сміх?
Я кивнув.
— Гарна відповідь, — промовила вона. — Моя вчителька на шляху радості якось сказала мені рівно те саме, — Вашет набурмосилася. — Коли я так кажу, ти набуваєш задумливого вигляду. Чому?