Я не робив розтяжки, але виправдовуватися не бажав, тож розпочав «відкриті руки» й заходився поволі виконувати все інше.
Як я вже казав, Темпі зазвичай спиняв мене, коли я робив у кетані бодай найдрібнішу помилку. Тож діставшись без перерв до дванадцятої позиції, я відчув, що вельми задоволений собою. А тоді взяв і страшенно схибив, неправильно поставивши ногу під час «збору бабусі». Коли Вашет промовчала, я збагнув, що вона просто спостерігає та тримає свою оцінку при собі до кінця. Я почав пітніти й пітнів без упину, доки десять хвилин по тому не дійшов до кінця кетану.
Коли я закінчив, Вашет устала, потираючи підборіддя.
— Що ж, — поволі вимовила вона, — безумовно, могло бути й гірше… — я трохи запишався, аж тут вона продовжила: — Наприклад, у тебе могло не бути однієї ноги.
Відтак Вашет обійшла мене колом, оглядаючи з голови до ніг. Простягнула руку, щоб потицяти мене у груди й живіт. Помацала моє передпліччя й щільні м’язи вище ноги. Я відчув себе молочним поросям, привезеним на ринок.
Наостанок Вашет узялася за мої долоні й перевернула їх, щоб оглянути. І неначе приємно здивувалася.
— Ти ніколи не бився, доки Темпі тебе не навчив? — запитала вона.
Я хитнув головою.
— У тебе гарні руки, — промовила вона. Її пальці ковзнули вгору по моїх передпліччях, обмацуючи м’язи на них. — У половини з вас, варварів, руки м’які та кволі від неробства. В іншої половини руки сильні й жорсткі від рубання дров чи ходіння за плугом, — вона перевернула мої долоні. — Але в тебе руки сильні й розумні, з рухливими зап’ястками, — запитливо поглянула на мене. — Чим ти заробляєш на життя?
— Я студент Університету, в якому працюю з витонченими інструментами, формую метал і камінь, — пояснив я. — Але також я музикант. Граю на лютні.
Вашет явно вразилася, а тоді розреготалася. Відпустила мої руки та збентежено похитала головою.
— Ще й музикант, — промовила вона. — Ідеально. Хтось іще знає?
— А яке це має значення? — спитав я. — Я не соромлюся того, ким є.
— Ні, — сказала вона. — Звісно. У цьому почасти й проблема, — Вашет глибоко вдихнула і знову видихнула. — Гаразд. Тобі варто дізнатися про це якомога скоріше. Згодом це врятує від клопоту нас обох, — зазирнула мені в очі. — Ти повія.
Я кліпнув.
— Прошу?
— Послухай уважно. Ти не тупий. Ти, найпевніше, збагнув, що є величезні культурні відмінності між цим місцем і тим, де ти виріс, у…
— Союзі, — підказав я. — І ти маєш рацію. Культурний бар’єр між мною й Темпі був величезний порівняно з іншими найманцями з Вінтасу.
Вона кивнула.
— Почасти річ у тому, що у Темпі півкулі під черепом навіть менші, ніж під сорочкою, — сказала вона. — А якщо говорити про самостійне життя, то в цьому він недосвідчений, як курчатко, — махнула рукою. — Поза тим ти маєш рацію. Відмінності величезні.
— Я помітив, — зауважив я. — Наприклад, скидається на те, що у вас немає табу на голизну. Або так, або Темпі трохи ексгібіціоніст.
— Цікаво, як ти про це довідався, — хихикнула Вашет. — Але ти маєш рацію. Хай яким дивним це тобі видається, ми не маємо особливого страху перед оголеним тілом.
Вона неначе замислилася на мить, а тоді, вочевидь, ухвалила якесь рішення.
— Отже. Простіше буде тобі показати. Дивися.
Я побачив, як на її обличчі відбилася знайома адемська байдужість і воно стало порожнім, як новий папір. Водночас її голос майже повністю втратив інтонації, позбувшись емоційного змісту.
— Скажи, що я маю на увазі, коли роблю так, — наказала вона.
Вашет наблизилася до мене, не дивлячись у вічі. «Повага», — сказала її рука.
— Ти б’єшся як тигр, — її лице залишалося невиразним, а голос — спокійним і беземоційним. Вона взяла мене за плече однією рукою, а другою схопила мене за передпліччя і стиснула його.
— Це комплімент, — сказав я.
Вашет кивнула й відступила. А тоді перемінилася. Її лице ожило. Вона всміхнулася й зазирнула мені в очі. Наблизилася до мене.
— Ти б’єшся як тигр, — повторила вона. В її голосі іскрилося захоплення. Одна її рука лягла мені на плече, тоді як друга обігнула мій біцепс. Вона стиснула його.
Раптом мені стало ніяково від того, як близько ми стояли одне до одного.
— Це залицяння, — сказав я.
Вашет відступила й кивнула.
— Ваш народ уважає деякі речі інтимними. Оголену плоть. Фізичний контакт. Близькість тіла. Любовні ігри. Для адемів у цьому немає нічого надзвичайного.